Нещодавно їздила на Ельбрус кататися на лижах. До того читала в Інтернеті про ті гори і про "білих гідів". Так себе називають  провідники, які допомагають екстремалам ловити фан і беруть за це гроші. Цей фан там, де небезпека: можна зірватися зі скелі чи потрапити під лавину.

Коли приїхала на Ельбрус, то легко впізнавала "білих гідів". Ось Лізу Паль зустріла в черзі на фунікулер. Вона вела на Ельбрус групу своїх земляків — німців. Ліза тримала два лотки яєць, а її туристи — рюкзаки та льодоруби. На фотографії з Інтернету не роздивишся, що очі в Лізи — руді, а руки — у шрамах. Я підійшла до неї і сказала, що читаю її сайт Go-elbrus.com.

— Очень приятно! — Ліза говорила чистою російською, адже живе біля Ельбруса вже 15 років. Її чоловік — чемпіон Росії із фрірайду Саша Байдаєв. Він стояв осторонь зі своїм другом Хасаном.

У кафе побачила Костю Галата. Він  домовлявся з хлопцями про "Heli ski": з вертольота їх десантують на льодовик, а звідти вестиме униз Костя. Розливаючи по бокалах червоне вино, він пообіцяв:

— Вот там можно поймать настоящий фан!

Хтось із них обов"язково загине

Я бачила не всіх "білих гідів". Ще є Кирило Анісімов, Світлана Кузнєцова, інші. Всім їм уже за тридцять, та на вигляд  молодші.

Погано так думати, але я знаю: хтось із них обов"язково загине. І чийсь портрет із некрологом будуть бачити туристи на стінах станції фунікулера, який везе далі, на Ельбрус. На тих стінах уже чимало портретів. Але окремо висить чорно-біле фото дідуся з посохом у національному балкарському строї. Це Чокка Заліханов. Він піднявся на Ельбрус 209 разів. Востаннє — у день свого 110-річчя. Заліханов уже помер, але не загинув. А прожив так довго, бо ловив фан не від того, що може загинути, а від того, що просто живе.

×