Гостей краще не приймати, як не хочеш. От як моя подружка. Запрошує, але якщо її настрій зіпсується швидше, ніж я дійду — дверей не відчинить. Останні два місяці у Лялі поганий настрій не минає. Вона рідко миє голову, мовчить і з мукою в очах дивиться на свій недоремонтований коридор. Коли проблеми — Ляля і її мама люблять ходити до нас.

— Лєна, ти така оптимістка, поговори з нею, — каже Лялина мама моїй.

Учора ввечері вони прийшли, як завжди, несподівано. Моя мама не любить гостей увечері. Лялю і її маму — особливо, бо вони — сови, а ми — жайворонки. Наші біоритми різні, як і погляди на життя.

— От ти пішла в ту церкву і що — тобі легше стало?! — моя мама засуджує прихожан, бо вважає, що їх дурять попи.

— Легше, — каже Лялина мама. — От тільки не сприймаю, як батюшка каже "Простіть ворогів своїх", а я стою на причасті голодна. Вийшла зі служби — і в "Сільпо". З"їла булочку з газіровкою — зразу всіх і простила.

Учора Лялина мама розповіла, як ходила в церкву "Посольство Боже":

З"їла булочку — і всіх простила

— Там усе інше: грає сучасна музика. І стільки крутих машин стоїть.

У традиційній церкві вона розчарувалася. Батюшка дружить із директором продовольчого ринку і пожертвувані на церкву крупи здає на ринок.

— Упир! — вона впевнена, що поганий настрій в Лялі через попа, бо він "щось поробив дитині". Ляля з батюшкою посварилися, і церковні малярі, що робили Лялі надурняк ремонт, недоробили.

Я кажу:

— То, може, в "Посольстві Божому" познайомитеся: прихожани там багаті...

Ляля і мама вперше за вечір розсміялися. Так і пішли. А ми з мамою прокинулися вранці — на душі противно. Мама каже:

— Оце прийдуть, підзарядяться, а ти потім наче хворий. Більше не відкрию. Учора просто шкода було, що вони на п"ятнадцятий поверх пішки йшли.

×