Ексклюзиви
Вівторок, 05 вересня 2006 17:22
Віра Перцова
Віра Перцова
Віра Перцова

А раптом контакт

 

Оце зустріла знайомого — Сашу. Вчилися разом у школі. Він завжди худий був і постійно їсти хотів. І зараз не погладшав. Почав про свою дівчину розказувати. Веселий такий, сміється:

— Іду завтра на вечірку, — каже.

Тут його мобілка дзвонить. Доки діставав — усе з кишені повипадало: пару гривень, засмальцьований носовичок. І пачка презервативів. Саші пояснює:

— На вечірку беру. А раптом буде контакт...

Я побажала йому успіху.

Уже вдома сиджу, і так мені неприємно від Саші. Хоча не сказав нічого поганого. Потім зрозуміла, чому. Згадала про нашу козу. Це було років 10 тому. Бабуся кіз розводила, на молоко. Якось приїжджаю, а вона мені:

Вони понюхалися, мекнули

— Поведемо, доцю, нашу козу до козла.

Взяли її на довгий мотузок, пішли вулицею. А коза на паркан дереться — листя підскубує. А то упирається, тягнемо — аж очі на лоба їй лізуть. Прийшли. На тому дворі два білих козлики бігають. І так смердить.

Виходить бабуся: лице зморщене, очки вузенькі, хитрі. Каже, щоб козу так і тримали за мотузок. Один козлик підбіг. Вони понюхалися, мекнули. У кози зіниці аж квадратні зробилися, замість прямокутних. Козлик тільки виплигнув на неї, як баба: "Всьо! Був контакт!" І плямкнула беззубим ротом.

Моя бабуся вийняла гроші — якраз нові ввели. Дала п"ять гривень, і ми козу назад повели. Вона, здається, так і не зрозуміла, що трапилося. Тільки оберталася і мекала. А потім по дорозі чиюсь вишню нанюхала і допалася — скубе, аж труситься. То ми вже її не одганяли.

Я скоро поїхала. А бабця потім казала, що мусила козу ще раз водити, тільки вже до іншої хазяйки:

— У тої якісь козли паршиві.

Зараз ви читаєте новину «А раптом контакт». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода