П'ять книжок про війну, які радить прочитати Олександра Кольцова
1. Анна Політковська "Друга чеченська"
Знищення Росією Чечні з її подальшим поневоленням – один із найбільших злочинів Кремля і старт кар'єри Путіна. Терористи, в діяльності яких була зацікавлена Федеральна служба безпеки, збагачувалися на нелегальному продажу нафти, займалися мародерством, викрадали та ґвалтували. Російська армія примушувала місцевих мусульман викуповувати трупи рідних під мовчазне схвалення з Москви. Це Буча, розтягнена в часі та просторі.
Вразив цинізм росіян, описаний авторкою. Окрім жорстокості, з якою їхні солдати розправлялися з чеченцями, які воювали, та з беззахисним мирним населенням, вона описує і конкретні бізнес-схеми, що їх застосовували російські військові, щоб будувати кар'єру та здобувати високі чини. Розстрілювали своїх, які хотіли доповісти військовій прокуратурі про злочини в Чечні.
Викрадення, тортури, ґвалтування в Бучі – це все, через що пройшов чеченський народ під час двох воєн. Не дивно, що дух народу зламали.
Книжки знеболюють краще за фільми, але і травмують теж. Як от ця.
Відкладала її прочитання. Але, схоже, нам усім час її перечитати, бо ми тепер частково в ній. Цю книжку я купила на OLX для російськомовної родички, вона не читала б українською. А мені хотілося, щоб ми краще розуміли одна одну.
2. Світлана Алексієвич "Час second-hand"
Персональні свідчення неспроможності радянського менталітету пристосуватися до викликів сучасного світу та персональні свідчення трагедії "зелених ввічливих чоловічків" – замальовки усвідомленої жорстокості й наслідків жадібності та брехні державного масштабу. Цю книжку я почала читати, щоб спостерігати трансформацію людини – радянської, не пристосованої до ринкових умов, капіталізму, демократії, зі спотвореним поглядом на реальність, на те, якими мають бути стосунки держави й людини. Алексієвич вдалося створити чіткий портрет, оскільки вона наводить пряму мову тих, хто жив у той перехідний час.
Ця книжка має бути настільна для людей старшого покоління, особливо для тих, хто хоче попрощатись із сентиментами щодо Радянського Союзу.
3. Астрід Ліндґрен "Щоденники воєнного часу"
У цих щоденниках можна відсторонено подивитися на те, якою видавалася війна з погляду мирної Швеції. Спостерігаючи за розгортанням трагедії Другої світової та наводячи документи й події того часу, письменниця однозначно ставить знак рівності між двома жахливими режимами – комуністичним і нацистським.
Зокрема, Астрід Ліндґрен писала про те, як сміливо билися фіни проти Радянського Союзу і як Швеція їм допомагала. Про те, що відбувалося в самій Швеції, як поводилася їхня політична й культурна еліта. Ці події розгорталися на тлі особистої драми авторки – кризи стосунків із чоловіком. Як і для будь-якої жінки, для неї був важливий економічний аспект життя родини. Тому описує, що вони їли, що було на свята, які подарунки отримували діти. Жива картина побуту під час війни.
"Щоденники воєнного часу" я прочитала кілька років тому. Ми з друзями ділилися враженнями, як точно було видно тоді зі Швеції всю природу комуністичної країни, всю її кровожерливість і малу ціну, яку має для неї людське життя. Їхнє "бабы еще нарожают" і зверхність до інших народів. Абсолютно очевидними є ці спільні риси для нацистського та комуністичного режимів.
4. Єфросинія Керсновська "Скільки коштує людина"
Єфросинія Керсновська народилася в Одесі й майже 20 років відсиділа в сибірських таборах. Свідчення про те, чим були радянські табори й розповіді про трагедії, що розгорталися там щодня, супроводжуються ілюстраціями авторки. Загалом Єфросинія зробила понад 700 малюнків.
Уперше її роботи я побачила у шкільному віці в журналі "Огонек". Для мене вони були шоком. Повірити не могла, що цей жах, який там зображений, колись відбувався насправді. Здавалося, що це якась фантастична антиутопія. У дорослому віці це справляє ще гнітючіше враження, бо починаєш більше розуміти, через які страхіття мала пройти жінка протягом 20 років у таборах. Кілька разів намагалася перечитати її книжку, але щоразу відкладаю. Це страхітлива історія, хоч і зі щасливим кінцем: героїня вижила, а після звільнення ще побачила матір.
5. Леонід Рабічев "Війна все спише"
Цю книжку читаю нині. Інша картина "великої перемоги" від безпосереднього учасника, який просто та правдиво описує жорстокі будні радянської армії під час війни – голод, антисанітарію, непотрібні людські жертви, зґвалтування мирних жінок, своїх же медсестер. Також зображено важкий побут солдатів, їхні розмови, робочі стосунки.
Роман мав неочікуване продовження. Рабічев пише, що один його товариш, їдучи повз якесь селище, викинув із вагона шматок дерева – звільнявся від непотребу. Видно було, як цей шматок влучив у якусь людину й та впала. За кілька років після того, як книжку опублікували, редакція видавництва отримала лист від читача. Він розповів, що чоловік, якого вбив шматок дерева, був його родичем. Чітко описав місце й час, у якій позі тіло знайшли. Хоча минуло багато років, завдяки книжці стало відомо, хто того чоловіка вбив.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
3 
35413
Коментарі