четвер, 06 липня 2023 16:15

"З мого боку це буде підтримка канібалізму: подібне подібного не їсть"

Волонтерство в окупації виникло одразу

В окупації було сутужно з продуктами. Якщо якісь і привозили, за ними вишиковувалися величезні черги. Хто в них стояв? Жінки. По 6–8 і навіть 12 годин у сніг та у спеку. А на півдні спека буває і 40 градусів у затінку. Жінки купували стільки продуктів, скільки могли донести, бо наступного разу могли привезти за місяць чи за три. Тягли віслючки, клунки на собі по 50 кілограмів.

Ромки нас виручили. Якби вони не привезли нам їжі у квітні торік, ми загнулися б. Вважається, що в ромів головні чоловіки, але насправді весь бізнес – на жінках. Вони всіма правдами й неправдами пробивалися до Кривого Рогу і привозили нам звідти сіль, борошно, цукор, крупи.

  Ольга КАСЬЯНОВА, 36 років, волонтерка. Народилася 8 серпня 1986-го в Бериславі Херсонської області в родині заступника начальника відділку карного розшуку міліції та вчительки. Вчилась у Кримському медичному університеті за спеціальністю “Лікувальна справа”. “Але як дійшло до практики, впевнилася, що не моє, і вступила до Київського юридичного вузу, куди і мріяла”. З 2013 року – юрисконсультка у приватному акціонерному товаристві “Бериславський машинобудівний завод”. Із грудня 2022-го стала членкинею партії “Народовладдя”. Співпрацює з волонтерським центром UAHELP та іншими. Заміжня. Чоловік Роман – поліцейський. Виховують сина Богдана. Захоплюється роком і сучасною українською поезією. Дуже любить швидкість і відчуття небезпеки. “Інколи сідаю на байк і мрію навчитися керувати дельтапланом”. Після війни також хоче довчити татарську, навчитися фотографувати, відвезти сина у Крим. Має кішку Кассіопею і пса Річа породи курцхаар. Живе в Бериславі, який вісім місяців був під окупацією росіян. Тепер вони щодня обстрілюють місто з іншого берега Дніпра
Ольга КАСЬЯНОВА, 36 років, волонтерка. Народилася 8 серпня 1986-го в Бериславі Херсонської області в родині заступника начальника відділку карного розшуку міліції та вчительки. Вчилась у Кримському медичному університеті за спеціальністю “Лікувальна справа”. “Але як дійшло до практики, впевнилася, що не моє, і вступила до Київського юридичного вузу, куди і мріяла”. З 2013 року – юрисконсультка у приватному акціонерному товаристві “Бериславський машинобудівний завод”. Із грудня 2022-го стала членкинею партії “Народовладдя”. Співпрацює з волонтерським центром UAHELP та іншими. Заміжня. Чоловік Роман – поліцейський. Виховують сина Богдана. Захоплюється роком і сучасною українською поезією. Дуже любить швидкість і відчуття небезпеки. “Інколи сідаю на байк і мрію навчитися керувати дельтапланом”. Після війни також хоче довчити татарську, навчитися фотографувати, відвезти сина у Крим. Має кішку Кассіопею і пса Річа породи курцхаар. Живе в Бериславі, який вісім місяців був під окупацією росіян. Тепер вони щодня обстрілюють місто з іншого берега Дніпра

Ближче до травня з'явилася ковбаса. Бо ми ходили й облизувалися на "пам'ятник ковбасі" – так називали чималу наліпку на АТБ. Дивилися на неї, як на шедевр: ми колись таке їли. Ціна в ромів була золота: 500 гривень за кіло найдешевшої, 800–950 гривень – за кращу. Але ми розуміли, що входило в ту суму багато складових: закупівля, "данина" на блокпостах, бензин і ночівля десь у селі, бо не завжди вдавалося повернутися за день.

Волонтерство в окупації виник­ло одразу. З перших днів директорка однієї із шкіл Наталія роздала людям усе, що було в їдальні. А потім, коли вдалося зібрати продукти, організувала пункт, де готували обіди. Доставляли їх стареньким і малозабезпеченим додому.

За місяць волонтерка Юля створила центр, куди місцеві жителі зносили речі, підгузки, ліки. Там же малозабезпечені брали необхідне. Потім ми зайнялися постачанням медикаментів. Роздавали їх підпільно: розносили за адресами чи домовлялися десь зустрітися.

Одна волонтерка допомагала людям похилого віку весь період окупації. Ходила до них: приносила ліки, молоко, говорила з ними. Вони ж самотні.

Росіянам не сподобалася поведінка наших жінок: достобіса говоримо й маємо багато прав. Якось кадировець одній нашій запропонував: "Ти мені сподобалася. Зухвала. Станеш мені п'ятою дружиною?" Дівчина зуміла поставити його на місце.

Свої стосунки з росіянами деякі жінки називали коханням, а не секс-послугами. Дві, наприклад, які й до вторгнення любили гульнути й бабла швидко заробити, не гребували робити це з руснявими. Я якось запитала: "Їх там 22 живе, це вам по 11 на одну?" – "Так вони ж їжу приносять". – "Чи ви такі голодні?" – "То вони ж згущонку дають". У мене слів немає.

У Бериславі один наркоман влаштував будинок розпусти. Знайшов порожню хату й заселився. Окупаційна влада дозволила і кришувала. Спершу він привіз одну даму. Ну, ми думаємо: війна війною, а кохання коханням. Тоді ще одна приїжджає. Зрештою він назбирав п'ятьох жінок по селах. І пішли п'янки та гулянки. Там навіть такса висіла на дверях. Усе бюджетно: 50–150 гривень за послуги. Так ці жінки ще руснявим і білизну прали, а цьому сутенеру-наркоману город сапали. Тобто не жриці кохання, а " хвойди – хатні робітниці", ми так їх називали. Після звільнення міста Збройними силами України три виїхали з кацапами, а дві десь валандаються.

Багато 14–16-річних дівчаток зустрічалося з росіянами. Усі бачили, як вони обіймалися й цілувалися. Є трешова історія. 16-річна Інна (ім'я змінене. – Країна) весь період окупації жила з руснявим із Хабаровська. Потім втекла з ним у Крим. Мати її шукала. А в березні цьогоріч Україна повертає Інну як дитину, яку примусово утримували росіяни.

Окремо хочу виділити історію про Ольгу Румегу. Вона шокувала всіх бериславців. Ольга – дружина поліцейського. Він, як і його колеги, виїхав із міста 24 лютого. Уже навесні жінка злигалася зі свинособакою й жила з ним. А коли чоловік улітку загинув, недовго носила жалобу. Після деокупації ви­їхала з коханцем на московські болота. Може, й добре, що такі були, нас тоді менше чіпали. Але Румега – скотиняка. Чоловік загинув від рук росіян, а ти з таким їдеш. Як?

Трапилося якось смішне. Одного разу, вже перед приходом наших, підходжу до магазину, смикаю двері, зачинено. І тут один руснявий починає: "А чи в тебе є хоч що їсти? А чого ти не виїжджаєш? Ось прийдуть ваші, вони вас всіх поґвалтують". – "Слухай, я на це розраховую". Він подивився на мене, як на божевільну.

Вважається, що в ромів головні чоловіки, але насправді весь бізнес – на жінках

Власниця магазину Оксана принципово зачинила його на період окупації. Вона була готова не годувати нас, але й не дати їжі росіянам. Інша жінка просила розраховуватися лише українською карткою, таким чином платила відсотки Україні. А якось до Інни з м'ясного відділу приперлися свинособаки: "Хочемо чушку купити". – "Не можу я вам свинину продати". – "Чому? Ось же лежить". – "Бо з мого боку це буде підтримка канібалізму: подібне подібного не їсть". Вони мовчки розвернулись і купили в когось іншого. Чоловік Інни пішов воювати добровольцем, тому вона росіян терпіти не могла.

До 76-річної баби Олі хотіли підселитися пожити буряти. То вона їх так палицею відлупцювала, що летіли далі, ніж бачили. А ще є в нас тьотя Валя, їй під 60. У жінки викручені від артриту суглоби, ходить з двома ціпками. Вона працювала секретаркою в суді, а її донька – у прокуратурі. Як почалася окупація, донька з онукою встигли вискочити. А кацапи приходили до тьоті Валі, шукали їх, бо мали списки. Поруч жили чеченці. Перед їхнім відступом жінка зняла броню з "Уралу" й підпалила його. Вони встигли погасити, підрихтували й знову броню поставили. Так вона і її вкрала. Оббила сарай пластинами.

До дружини поліцейського Оксани прийшли кацапи з обшуком. Один її помацав, то дала в пику. За це загриміла на підвал на три дні.

На підвал могли забрати за що завгодно: не так глянула, не те сказала. Залежало, на кого нарвешся. Я могла потрапити туди тричі, але Бог відвів. Уперше, коли вони шукали юристку у свою адміністрацію. Підійшов один у парку, підсів, почав запрошувати. Я впала на дурку: мовляв, і у своєму законодавстві плутаюся, що вже про російське казати. Вдруге, коли везла волонтерські ліки до Берислава, а на коробках – наліпки "цивільна оборона". А для тих дебілів цивільна оборона й тероборона – те саме. Один на блокпосту дочитався до тієї наліпки – й почалося: "Руки на капот!" Забрали все цінне, всі ампули, шприци й пригрозили: ще раз піймаємо, начувайтеся. Втретє за те, що дала під дих п'яному рилу, яке хотіло познайомитись і розпустило руки. Він заточився й упав. Інші налетіли: "Що тут? Що сталося?" Кажу: "Напився й упав". Повірили.

Ті, хто був у підвалі, розповідали страшні речі. Жінок у квітні роздягали до білизни й змушували ночувати на вулиці, обливали холодною водою. В орків улюблена гра – "в пакетик": надівають на голову пакет – і ти починаєш задихатися, паралельно б'ють електрошокером під ребра, по грудях, по попереку, в пах. Потім знімають пакет, дають 2–3 хвилини продихатись – і знову процедура повторюється. Могла така гра тривати до 3 годин. Після цього напівживе тіло закидають у камеру 2 на 2 метри, де ще сидять душ 15. На день дають пів літра води та пляшку, щоб сходити в туалет. Але це ще привілей, деякі мусили справляти потребу під себе.

Тепер над нами літають дрони, є із вибухівкою, є розвідники. То вони спускаються геть низько. А одна молодичка в коротенькій спідниці греблася в городі. Дрон підлетів мало не під спідницю, оператор хотів роздивитися ближче. Так вона граблями по дрону! І збила.

Зараз ви читаєте новину «"З мого боку це буде підтримка канібалізму: подібне подібного не їсть"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути