Сопілку флояру зробили з лижної палиці
Переломний момент стався на четвертому курсі музичного училища. Викладач познайомив із професором і мистецтвознавцем Богданом Яремком. Той багато їздив у експедиції та писав наукові праці про фольклор. Запропонував поїхати в Карпати, щоб дізнатися більше про традиційні інструменти. Батьки дали трохи грошей, і ми вирушили.
У селі Космач Косівського району на Івано-Франківщині побачив, як грають на цимбалах і скрипках. Та найбільше вразили духові інструменти, а особливо їхні назви: денцівка, флояра, дримба. Був захоплений, коли почув це наживо.
У горах познайомилися з єдиним майстром із виготовлення дуди (подібний до волинки духовий інструмент, який роблять із козячої, баранячої або телячої шкіри. – Країна). Він зіграв на ній. Я поцікавився, скільки коштує. "А скільки маєш?" Я витягнув усі батьківські гроші з кишень. "Добре, забирай", – сказав майстер. Почувався на сьомому небі від щастя. А опанувати дуду зміг за 10 років.
"А чого ти їздиш у Карпати, якщо в тебе під боком така архаїчна культура?" – питали знайомі. Через чотири роки вирушив із кумом збирати поліський спів. Поїхали на північ Рівненщини, до кордону з Білоруссю. Записали унікальні пісні. Але сталася біда з картками запису, й матеріали загубилися. Добре, що в кума феноменальна пам'ять, значну частину змогли відтворити. Деякі з тих пісень із гуртом The Doox виконуємо на сучасний лад.
Із друзями каталися на велосипедах зі Сваляви до Хуста. Трохи заблукали. Запитали в однієї жінки, як проїхати, а заразом – чи знає вона яких давніх пісень. Запросила до хати, нагодувала закарпатським борщем із грибами. Заспівала коломийок.
Іноді приїжджаєш на експедицію, а люди кажуть: "Що ви тут робите? Мак збираєте? Наркомани?" Обережні до незнайомців.
У фольклористів є своєрідна жадібність. Записав матеріали й нікому більше не дам послухати, навіть якщо вони в мене згниють. Тому що вони мої, унікальні. Для цього витрачаються кошти, здоров'я і час. У радянські часи виплачувались якісь добові для експедицій, а зараз усе – за свої гроші. Часом рятують хіба меценати, але й тих небагато.
Українці можуть зробити інструмент із будь-чого. Якось чоловік у Карпатах дав металеву флояру, зроблену з лижної палиці. Більшість музик, які грають на народних інструментах у селах, навчилися цього самостійно. Слухаючи гру батьків.
Відстежити історію матеріалу вкрай складно. Деяким знахідкам понад тисячу років. Як-от, наприклад, пісні про русалок. Характерні для язичництва. Мова трансформувалася, але суть залишилася.
Етнографічна Полтавщина унікальна завдяки вокальному фольклору. У селі Кричківка Пирятинського району місцеві співають нестандартною мелодикою зі східними мотивами. З'ясувалося, там господарював вірменський пан, а люди перейняли його спосіб співу. І навіть у сусідні села дійшла така ж мелодика. Та залишилося мало жінок, які відтворюють їх автентично. Молодше покоління співає не так.
Шкода бабусь, які виступають у сільських клубах. Керівники в таких колективах адаптовують їхні голоси до хорового співу, а не традиційного. Втрачається унікальна манера. Хорова культура знищувала традиційний спів із часів Радянського Союзу.
Коли почав вивчати фольклор, вирішив записати свою бабусю. Вона з південної Рівненщини, поліських пісень із відкритими голосами там немає. Заспівала пісню, не дуже характерну для Волині. Виявляється, бабуся лежала в лікарні з жінкою з Полісся, від неї почула мелодію. Так відбувається міксування фольклору.
Іноді мене запрошують у київські школи розповісти про духові інструменти й пограти на сопілці. Кажу учням: "У вас є телефони з диктофонами, тож коли будете в бабів із дідами, попросіть їх заспівати, запишіть це і вмикатимете своїм дітям".
У нас є понад 10 традиційних духових інструментів. Та іноді музиканти застосовують їх або етнічні мотиви, не знаючи, як цю музику використовували. Наприклад, на трембіті грали під час поховань, а зараз запис із цією мелодією додають до танцювальних пісень. На колісній лірі грали лише чоловіки, жінки з цим інструментом були блудницями, запрошували клієнтів до будинків розпусти.
3 
1
Коментарі