В Естонії скасували плату за навчання в університетах

У Верховній Раді України лежать чергові – цього разу три – законопроекти "Про вищу освіту". Як національну освіту зробити ефективною для країни, розповідає Ірене Кяосаар, 43 роки, голова департаменту міністерства освіти й науки Естонії

В Україні багато скандалів через переписування історії в підручниках та запровадження російської мови. Як в Естонії інтегрують меншини?

– Інтеграція – це не лише освіта. ­Маємо спеціальну програму, що діє від 2007 року. Зараз складаємо нову. За це відповідає міністерство культури. Але освітяни беруть активну участь. ­Переклада­ємо книжки з естонської на російську й навпаки. Організовуємо заходи для дітей у російських школах, щоб вони могли безболісно влитися до естон­ського середовища. У нас дуже різні регіони за населенням. В одних майже всі естонськомовні, а є такі, де 97 відсотків становлять неестонці. ­Ідеться не лише про російськомовних, а й про етнічних українців, наприклад. Є світські недільні школи для дітей меншин. Там вони вивчають свою мову, культуру, історію, традиції. Наше міністерство ­фінансує кілька таких шкіл. Але якраз з українцями проблем немає. Вони залюбки вивчають естонську.

В Україні найбільша проблема з російсько­мовними, в Естонії – теж?

– Так, хоча пояснити це логічно – важко. Але українці, грузини, вірмени набагато мотивованіші для інтеграції в естонське середовище. Дивно також те, що росіяни, які приїжджають до нас зараз, легко опановують мову. І не розуміють, чому люди, які тут жили 50 – 60 років, не спромоглися її вивчити й дітей своїх відмовляють від цього.

Від наступного навчального року плануємо повністю перевести освіту в гімназіях на естонську. Але це не означає, що нею читатимуть усе. За законом, мовою навчання називається та, якою викладають 60 відсотків предметів.

Гімназія – це профільне навчання?

– Гімназійний ступінь – ­добровільний. Це чотири класи. Що ж до профілю, то гімназія має всі загальні предмети. Але десь більше математики, десь – ­філології та історії. Обов'язковою освітою є навчання від першого до дев'ятого класу. Там мову вибирає місцеве самоврядування. Якщо є достатня кількість дітей, які хочуть навчатися російською, її залишають. Міністерство підтримує і фінансує російську так само, як і естонську, – виділяє кошти на зар­плати викладачам, навчальні матеріали, безкоштовне харчування тощо. У російськомовних початкових школах жоден предмет не мусять викладати естонською, крім самої естонської, що є від першого до дев'ятого класу.

А література?

– Це – частина курсу мови. У нас спільний предмет для мови та літератури. Що ж до гімназій, то 1993 року парламент ухвалив закон, що до 2000­го все навчання в них переведуть на естонську. Але коли термін наблизився, закон змінили. Мовляв, ще не готові. ­Визначили 2004 рік, потім – 2007­й. Тільки тоді процес розпочався. Переводили по одному предмету на рік. Відповідно, цього року маємо п'ять таких предметів: ­естонська мова й література, історія, суспільствознавство, музика й географія. А вже від 2011­го учні, які вступили до 10­го класу, тобто до гімназії, до кінця терміну навчання 60 відсотків предметів вивчатимуть естонською. В ідеалі ­хотіли би враховувати побажання самих учнів і батьків. Якщо дитина збирається опановувати технічні спеціальності та вступати до університету на них, то їх варто вивчати естонською. Адже вища освіта повністю цією мовою. На жаль, у реальності це залежить від учителів, ­чимало яких досі не володіють ­естонською.

Яка ситуація з мовою в молодих учителів?

– Вони здебільшого не знають російської. І коли діти на перерві розмовляють переважно нею, це ускладнює роботу таким педагогам.

Естонську освіту називають найкращою на теренах колишнього СРСР. За рахунок чого вдалося досягти такого ­визнання?

– Причина – у хорошій підготовці вчителів. Ми проводимо курси для них із різних галузей, надсилаємо на стажування в країни Європейського Союзу. Це мотивує їх вивчати іноземні мови. А курси з підвищення кваліфікації естонські вчителі зобов'язані проходити раз на п'ять років. Водночас мусять мати щонайменше рівень магістра – це споріднює нас із іншими північними державами. Адже далеко не скрізь вимоги до вчителя такі високі. При цьому ми не проводимо різниці між міськими та сільськими закладами.

В Естонії така сама ліберальна система, як і у Фінляндії чи Швеції?

– Ми десь посередині. Фінляндія для нас – зразок, але розуміємо: не можна взяти якусь систему освіти й автоматично перенести в іншу країну. Бо кожна має свої традиції та історію. Зараз естонська система значно ліберальніша, ніж була за радянських часів. Учителі поважають права учнів, не можуть кричати на них. Але якщо учень не виконує свої зобов'язання, то механізм покарання чітко прописано. Карати можуть і батьків, якщо дитина неповнолітня. Отже, ми не такі ліберальні, як Фінляндія чи Швеція, де дитині дозволено все. Але йдемо в цьому напрямку.

Безкоштовно годують усіх учнів?

– У загальних школах – усіх, від першого до дев'ятого класу. А в гімназіях обіди платні.

Яка кількість дітей у класах?

– У загальній школі вона не може перевищувати 24 дитини. У гімназіях межі немає, тож може бути і 25, і 30 осіб.

Як на учнів впливає комп'ютеризація шкіл? Естонія йде шляхом максимальної інформатизації?

– Наше суспільство дуже інформатизоване. Жартуємо, що Wi­Fi мусить бути і в туалеті – інакше що це за нужник такий? iPad та iPhone мають усі діти. ­Переходять на електронні книжки замість друкованих. Це розвивалося природно, але в закладах інформатизацію провели централізовано. Усе робимо в інтернеті, банків навіть не відвідуємо.

У школах наприкінці 1990­х наш теперішній президент, а тодішній міністр закордонних справ розпочав програму "Стрибок тигра" з розвитку інформаційних технологій. На це виділяють кошти і з національного бюджету, і з фондів ­Європейського Союзу. У кожній школі є бодай два­три комп'ютерні класи. Але самого уроку інформатики не маємо. Це – наскрізна тема для всіх предметів. Усі вчителі – природознавства, англійської, хімії – зобов'язані проводити частину свого курсу в комп'ютерному класі із застосуванням ІТ. Адже ІТ не існують самі по собі, це – інструмент для чогось. Як іноземна мова – це інструмент спілкування.

Такий активний розвиток ІТ допомагає естонській економіці? Чи це скоріше вимиває фахівців із країни?

– Чимало наших випускників їдуть працювати у Швецію або Данію. ­Проте є й інші випадки. Скажімо, Skype вигадали молоді естонські програмісти. З'явилося дуже багато фірм, що виробляють інформаційні технології й комп'ютерні ігри. Інформаційна ­агенція ЄС від 2013­го розміщена в ­Таллінні. Від цього ж року в нас починає працювати Європейська інформаційна ­школа – англійською мовою, що збиратиме учнів з усієї Європи.

До естонських вузів вступають за іспитами чи тестуванням?

– Ми маємо автономію ­університетів. Кожен вирішує сам. Зазвичай ­залежить від предмета. З гуманітарних здають частіше іспити, з точних – ­тестування. До того ж наприкінці 12­го класу всі учні складають державні екзамени за 100­бальною системою. І університети часто беруть на навчання за їх результатами, без додаткових тестувань чи вступних іспитів. Усе можна зробити через інтернет, без черг, подачі документів тощо. Людський чинник зведено до мінімуму.

Випускникові гімназії, за законом, дозволено подавати документи одночасно на три навчальні програми до різних університетів. Він розставляє їх за пріо­ритетністю. Якщо пройшов на перший, останні два відпадають автоматично. Якщо – ні, то вступає до другого тощо.

В окремих закладах проводять власні іспити. Це стосується консерваторій, мистецьких шкіл, поліції, де треба перевірити конкретні навички або фізичну підготовку.

Ви провели реформу вищої освіти – у чому її сенс?

– Щоб вищу освіту здобували безкоштовно. Досі основна частина була такою. Але якщо балів забракло, вступали на платне відділення. ­Відтепер усе навчання в університетах на естонськомовних програмах – повністю безкоштовне. Платних місць від цього року не буде. Дискусія точилася навколо того, чиї права закон порушує. Чи тих, хто хоче навчатись, але їм бракує балів, чи тих, хто через платне навчання не міг потрапити до університету. ­Рішення ухвалили на користь тих, кому не до кишені платне навчання. Адже студентові треба ще десь жити, харчуватися тощо. Якщо за університет платити, то доведеться працювати. А працювати й навчатись водночас, як доводить практика, малоефективно.

×