Поет Леонід Талалай розказує про дев'ятьох письменників
Микола Вінграновський
Ми з ним добрі друзі були, часто разом на рибалку ходили. Я починаю намети ставити, вогнище розводити. А Микола - аристократ, він до такої роботи не принижувався. У нього пальця одного не було, то він ні вузла зав'язати добре не міг, ні дров нарубати. Просить: зроби мені вудку, вчепи мені черв'яка. Рибалка він був нікудишній. Сяде на березі й розглядає квіти, а на поплавок не дивиться.
Любив побрехеньки розказувати і так входив у роль, що сам починав собі вірити. Вигадував на ходу, ніколи не мав заготовок. Якось їздив із ним до Сіверськодонецька виступати перед місцевими письменниками. Головою літоб'єднання там був Йосип Курлат. Микола розійшовся і розказує, як він їздив виступати в Рим на симпозіум слов'янських мов. Мені стало цікаво, бо не пригадую, щоб він у Римі був. Та й не філолог він, щоб на таких симпозіумах виступати. Розповідає, що на виступи кожному відводили по 20 хвилин. А коли його час прийшов, він так розкочегарився, що годину говорив. Йосип не витримав і каже при всіх: "Коля, нє п...ді".
Коли всі студенти взяли в нього автографи, Микола підійшов до Іосифа й каже: "Ти мене так обломав, я ж новелу розказував".
Юрій Ковалів
Професор Київського університету і поет. Він мій побратим, бо в нас обох дружини на 40 років молодші. Він одружився з аспіранткою свого університету, вже дитину має. Тільки в мене різниця 40 років, а в нього - 42.
Зустрілися якось із ним на Хрещатику і за зустріч випили по сто грам. Йдемо, проводжаємо один одного до Майдану. Підходять до нас міліціонери - кажуть, що ми голосно розмовляємо. Ведуть в обізьянник на Прорізну. Ми пояснюємо, що ми - лауреати Шевченківської премії, відомі й поважні люди. У відділку нас обшукали, все з кишень повитягали. У Юри документи були, то він просить, щоб подзвонили в університет і перевірили. Там кажуть: це наш професор, а другий теж відомий поет. Хлопці вибачилися й усе, що з кишень забрали, віддали, навіть гроші.
Ми з такої радості зайшли у перший же генделик і ще по сто грам випили.
Василь Герасим'юк
Раніше випити любив, а тепер зав'язав, бо сказали, що в нього лице алкоголіка.
Було це в мене на дачі. Приїхав він із друзями на рибалку. Піймали велику щуку, а Герасим'юка відправили в магазин, за пляшкою. То йому не продали, бо морда протокольна. Тепер як збираємося, то за нього його друг п'є, письменник Василь Портяк. Сказав, що печінки в нього на обох вистачить.
Ігор Римарук
Самий невезучий поет нашої Спілки. Постійно щось ламав.
Поїхав у Львів, виступати перед студентами, перечепився, впав зі сходів і поламав ногу. Ходив у гіпсі, на милицях. За півроку, коли нога практично зрослася, приїхав до мене на дачу. І тут у нього милиці роз'їхалися. Впав і вдруге зламав ту ж ногу. А ще часто з другого поверху на моїй дачі падав. У мене сходи круті, у коли не додивишся - вилітаєш зразу на вулицю. А в Римарука зір поганий, він окуляри з товстими скельцями носив. Двічі руку ламав.
Микола Рубцов
Це - російський дуже талановитий поет, я з ним учився в Московському літературному інституті імені Горького. Жили у 7-поверховому гуртожитку на Добролюбова. На кожному поверсі висіли портрети класиків. На першому - Пушкін, на другому - Горький, на третьому - Лермонтов. Комендантом у нас був колишній комендант Бутирської тюрми. Його звідти звільнили після бійки, в якій вибили око. Тому ми називали його Циклоп.
Циклоп матом не лаявся, він ним говорив. Якось чую, матюкається на коридорі. Репетує, бо класики з усіх поверхів зникли. Підходимо до кімнати Рубцова і застаємо Колю, який сидить на підлозі. Навколо розкладені портрети класиків і перед кожним чарка. Коля наливає всім горілку, каже тост і по черзі випиває. Циклоп нічого кращого не придумав, як сказати ректору. Той змусив Колю писати пояснювальну. Він написав її віршами: "Возможность трезвой жизни отрицаю". Ректор запитує: що з тобою робити? А Коля каже: дайте 3 рубля похмелитися. Той витягнув гроші й дав.
1974-го Рубцова задушила рушником громадянська дружина. Зірвалася після його п'янок.
Володимир Яворівський
Не знаю, який він господарник, але майно Спілки зберіг. Залишилися будинки відпочинку в Ялті, Коктебелі, Трускавці, Ірпіні. Я був його конкурентом на виборах голови Спілки. На перемогу не розраховував. Хотів показати себе незалежним кандидатом, альтернативою між Яворівським і Барановим. Володя розумів, що мені нічого не світить, тому виступив і сказав, щоб голосували за мене. Під час перерви почали підходити письменники й казати, що я з Яворівським - одна банда, що він зробив мені Шевченківську премію. Хоча мені її Олесь Гончар вручав, а Володимира в комітеті й близько не було.
Я і з Яворівським, і з Барановим у хороших стосунках.
Віктор Карпенко
Підійшов на виборах, похвалив, що погодився висуватися. Сказав, що письменникам треба третя сила, яка гуртувала би їх навколо себе або хоча би проти себе. Різниця між Яворівським і Барановим всього в кілька голосів. Хто б не переміг - це буде піррова перемога, й половина людей не дасть працювати нормально. Віктор сказав, що я - хороший поет, та голосувати за мене не буде. Хоч чесно. Бо решта обіцяли віддати голоси, а підтримали лише 14 чоловік.
Василь Шкляр
Дуже розумна людина. Коли йому запропонували балотуватися на голову Спілки, зняв свою кандидатуру. Після нього всі, кого висували - Володимир Шовкошитний, Любов Голота й Петро Шевченко - зробили те саме. Тільки вони забрали на користь Баранова, а Василь - на користь Яворівського.
Віктор Баранов
Він керує міською Спілкою, тому з Яворівським насправді ніколи не сваряться. Це звичайні письменники чубляться, сперечаючись за кого голосувати. Баранов - хороший редактор, але господарник із нього ніякий. Навіть для свого журналу "Київ" не міг відстояти приміщення. Їх вигнали з будинку на Золотоворітській, і нічого взамін не дали.
Я колись казав йому, що людей треба згуртовувати маленькими знаками уваги. Пропонував кожному ювіляру дарувати цукерки й квіти. Але Баранов навіть цього робити не хотів, бо це - зайва заморока.
Галина Тарасюк
Це з молодих. Вона прийшла у спілку, коли Ющенко став президентом. Потім Яворівський виступив проти Ющенка, і вона використала цей момент, щоб видерти собі шмат землі. Почала писати в усі інстанції, що голова Спілки розкрадає майно. Що нібито він продав землю, яку держава виділила для письменників під Києвом. А нам ту землю тільки на папері пообіцяли, ніхто навіть точного місця не вказав. Кілька разів на прийоми до президента ходила й таки добилася, що їй дали 16 чи 20 соток у Броварах. Зараз на тих сотках будується її дочка.
4 
1
Коментарі