Коли EL КРАВЧУК уперше
Відчув себе відомим
Десь 1995-го. Тоді повернувся до Києва після фестивалю "Червона рута". Мені запропонували виступити в готелі "Салют". Вийшов із дому, тримаючи в руках концертний костюм. Але йти було непросто – всі казали: "Ой, ми бачили вас на "Червоній руті!" Я так злякався, бо не був готовий до того, що мене впізнаватимуть. Тоді вперше в житті викликав таксі. Відчув якийсь дискомфорт від популярності – я ніколи не прагнув бути відомим. Моєю метою була музика чи класна пісня, що стане відомою. Але стовідсотковий дискомфорт від популярності відчув, відколи з'явилися ютуб і решта соцмереж. Адже кожен твій крок, заяву поширюють і дублюють у мережі. Анонімність майже зникла. Колись можна було сховатись і посидіти з друзями в барі, а тепер щось таке утнув – і ти вже на фото, в короткому відео. І вперед у тікток.
Заробив серйозні гроші
1 квітня 1995-го, напередодні фестивалю "Червона рута". Менеджер, із яким працював на той час, влаштував мені сольний концерт у Славутичі. Прийшли люди, які обслуговували Чорнобильську атомну електростанцію. Концерт минув класно, я заробив 300 доларів. Тоді це були шалені гроші, доти заробляв 30–50 доларів у клубі "Голлівуд". Ті 300 доларів витратили на костюми та фонограми для "Червоної рути".
Закохався
Школярем, років у 13. Почав рано закохуватися – в однокласниць, маминих подруг. Завжди був зацікавленою дитиною. А чотири місяці тому знову закохався. І ця історія не закінчилася. Проте моя періодична самотність – це наслідки того, що музика – моя справжня друга половинка. Поки що ніхто не зумів закохати в себе більше, ніж творчість.
Почав мріяти
З дитинства був творчий, більше гуманітарій. Але у 14–15 років узагалі не уявляв, що співатиму. Мріяв займатися музикою, вчився грати на фортепіано, планував далі вступати в училище імені Глієра як піаніст. Більше займався класичною музикою, джазом. Тоді не думав, що можу ось так узяти й заспівати. Та якось мені дали мікрофон – і я виконав пісню. Сподобалося. Потім багато хто переконував, що кар'єра співака для мене неможлива. Мовляв, я з простої сім'ї, не маю грошей. Мене ж підтримала Ірина Білик. Вона сказала: "Подивися на мою родину. Хто мій батько? Хто моя мати? Але я змогла. А ти що? Давай, уперед! Вступай у Глієра!" Останнього дня я подав документи.
Відчув страх
Мабуть, в 11 років. Були з мамою в Сирії – там працював батько, й ми потрапили під удари бомб. Це було далекого 1986-го. Тоді я адаптувався до гучних звуків від вибухів, тому тепер сприймаю їх спокійно. Коли в Попасній були безперервні вибухи понад добу, то міг займатися запланованими справами – спокійно збирався на концерт під цю канонаду. Щоправда, коли від вибухів гучно ввечері, буває страшнувато.
Були з мамою в Сирії й потрапили під удари бомб
По-справжньому радів
Важко одразу сказати. Проте востаннє радів, коли ЗСУ звільнили Харківщину і потім – Херсон. Дивився це по телевізору, й емоції переповнювали. Справжню радість відчув також на одному концерті для військових. Мій репертуар – переважно для жінок. Співав третю пісню, а військові-чоловіки не реагували. Тоді взяв телефон в одного військового й попросив його набрати дружину. Розповів, як поживає її чоловік: "У нього все нормально, він поїв, поспав. Я бачив, де вони миються, бачив душ…" І потім решта триста військових по черзі давали мені свої телефони – я дзвонив дружинам, матерям, сестрам, щоб розповісти новини про їхніх чоловіків, братів, синів. Це подарувало незабутні емоції не лише військовим, але й мені.
Був незадоволений собою
З початком творчої діяльності або навіть із дитинства. Я прискіпливий щодо себе й намагаюся відповідати своїм вимогам. Хочу ставати кращим, не зупинятися на досягнутому. Головна мета – ділитися позитивною енергією. У цей важкий час війни особливо хочеться зробити життя людей легшим. А ще українська пісня покликана зміцнювати наш дух. Без цього неможливо. Відчуваю необхідність творчості. Вважаю, що настав той час, коли в Україні не звучатимуть російські пісні. Це як після великого дощу: маленька крапелька впала – й утворилися хвилі. А хвилі зроблять своє діло.
Передплатити журнал "Країна"
5 
1
Коментарі