"Рештки динозаврів виявили в Бахчисарайському районі Криму. Усі кістки вивезли в Росію"

Через війну птахи й великі ссавці мігруватимуть

– У територіальну оборону не взяли, бо не мав військового досвіду. З початку великої війни читав онлайн-лекції з палеонтології дітям переселенців і волонтерив – розвантажував фури з продуктами. Третій тиждень, як вийшов на роботу, – каже Вадим Яненко телефоном.

Чим займаєтеся тепер, крім науки?

– Збираю донати й відправляю поштою науковцям, які нині на фронті. Не обираю відомих фондів, а допомагаю адресно тим, кого знаю особисто. Частка прибутку від продажу моєї книжки "Прикладна палеонтологія" йшла нашим воякам. Зі знижкою викуповував у видавництва частину тиражу, а вторговану різницю віддавав військовим. Потім почали приходити пожертви від читачів мого телеграм-каналу.

На своєму телеграм-каналі раніше ви публікували палеонтологічні меми. Після 24 лютого створюєте й на воєнну тему.

– У пору найгарячіших обстрілів було не до сміху, а далі він був необхідний. Адже найгірше під час війни – розпач і зневіра. Не всюди я стовідсотковий автор. Десь працював як колажист – брав картинки й допасовував кумедний текст. Щось підгледів, щось переклав з англійської. Були меми про чорнобаївських ворон, які не літають, а повзають, бо мають вдосталь їжі – мертвих москалів. Про поле чорнобаївських соняхів, яких ніхто не садив і не удобрював, бо проросли з кишень убитих росіян. Про бойових гусей, які сидять у кузові машини замість снарядів. Про кукушку, яка насправді зозуля й каже, що москалику жити вже недовго. А ще автобіографічний – із волохатим динозавром і підписом: "Ти, який три тижні не можеш потрапити до бабершопу", адже маю довгу бороду.

Які меми найбільше оцінили читачі?

– Важко сказати. Залежить від настрою та чи не стріляють біля них. Коли ситуація спокійніша, сприймають добре майже все.

Ви написали у фейсбуку: "Роками пригноблювали в Україні блек-метал, а тепер навіть спалити церкву УПЦ МП (ФСБ) нема кому". Чому?

– Це був репост. Текст не мій, але я з ним згоден. Люблю блек-метал і не люблю російської церкви як продовження путінської воєнної машини. Це моя саркастична реакція. Не можуть три українські лаври належати ворогу. Годі вішати московську церковну локшину на вуха українцям. Ця секта має бути заборонена. Її доречно було б зняти з реєстрації, адже це цілком законний метод і є підстава – сприяння ворогу. Тим паче, що навіть є такий законопроєкт. Та чи вистачить нардепам політичної мужності його ухвалити?

 

Що то за історія з вашою книжкою на тлі розбитих російських танків?

– Після того як наша армія вигнала русню з Бучі, мій приятель В'ячеслав Шрамович повернувся додому забрати деякі речі. Серед них була моя "Прикладна палеонтологія". Він зазняв її на тлі розбитих рашистських танків. У мене аж сльози навернулися, коли побачив: книжка пережила облогу й москальську техніку. Згодом розповіли ще одну зворушливу історію. Дідусь із бабусею втікали від обстрілів із Харкова до онуків у Польщу. Єдине, що забрали, була моя книжка. Зустрічав у мережі чимало фото, на яких "Прикладну палеонтологію" читали в бомбосховищах Київщини, Вінниччини й Харківщини.

Бойові дії впливають на плазунів і земноводних? Чи мігрують тварини з території, де гаряче?

– Птахи й великі ссавці мігруватимуть від небезпеки. Лисиці, вовки, дикі свині, козулі й олені кочуватимуть. А ось змії і гризуни – маломобільні. Живуть у норах. Їм нема куди діватися з лісу. Хоча у воді змії й можуть долати значні відстані. Найближчими роками тварини, які пережили вибухи й обстріли, будуть такі налякані, що досліджувати їх буде важко. Боюся робити прогнози, але понад 50 відсотків південних палеонтологічних місць або зруйновані, або заміновані. Найближчі 5–10 років я не зможу потрапити на жодні розкопки на південному сході. Зазнали краху й мої орнітологічні дослідження на довгий період. П'ять років моїми дослідними ділянками були Буча, Гостомель, Ірпінь, Чернігівщина й Житомирщина.

Війна ускладнила життя палеонтологам. Місцезнаходження будуть зруйновані: перемішані геологічні шари й розкидані від вибухів кістки. Навіть якщо потім їх збереш докупи, опишеш неправильно, бо не буде правдивої інформації. З птахами трохи краще. Поки що маємо області, де не було активних бойових дій. Зможу там досліджувати. От тільки треба мати дозвіл на відвідування лісу. Якщо без нього поїду навіть туди, де не було бойових дій, можуть оштрафувати, а в гіршому разі підстрелити як диверсанта.

Чому вирішили стати палеонтологом, а не орнітологом?

– Орнітологія – моя друга спеціальність. Узимку займаюся музейною роботою. Решту часу я в полях. Обліковую птахів. Рахую, скільки їх є і кого треба оберігати. Кілька місяців тому ми з колегою зі Львова Андрієм Бокотеєм подали обґрунтування на внесення нового виду птахів до Червоної книги України. Це горлиця звичайна. Здавалося б, колись масовий вид. А за 20 років його чисельність упала катастрофічно. Усі країни Західної та Східної Європи вже внесли горлицю до Червоної книги, а в нас це мисливський вид.

Палеонтологом став випадково. Колега по університетській лабораторії працював у Природничому музеї. Зателефонував: "Є ставка старшого інженера. Підеш?" Я тоді працював у приватній фірмі, розводив екзотичних тварин для продажу за кордон. Паралельно викладав у медичному вузі. Так хотів змінити вид діяльності, що погодився на інженера. За рік зробив карколомний кар'єрний стрибок – із найнижчої посади до наукового співробітника.

Навіщо вивчати палеонтологію?

– Щоб мати знання про минуле тваринного й рослинного світу планети. Із цими даними можемо розповісти про тогочасний клімат, флору та фауну. Чи були тоді моря й океани та який вигляд мала Земля 10 і 300 мільйонів років тому. Можна порівняти ту реальність із сучасністю. Навряд чи палеонтологія поможе прогнозувати майбутнє, однак із минулим розібратися допоможе.

На палеонтолога ніде не вчать. Щоб стати ним, треба мати щонайменше дві вищі освіти – геолога й біолога. Першу, щоб розуміти розрізи та стратиграфію (розділ геології, що вивчає історичну послідовність осадів і вулканогенних утворень. – Країна). Другу – щоб класифікувати знайдене. Якщо я дам жменю кісток геологу, він не знатиме, що з ними робити. А палеонтолог скаже, з якого відділу скелета кожна кістка й за що відповідає.

Ви – палеонтолог-батрахогерпетолог. Що досліджуєте?

– Батрахо – це земноводний, герпето – це плазун, палео – мертвий. Займаюся вимерлими плазунами й земноводними. Я – куратор колекції цих класів тварин.

Ви казали, що більшість вас уявляє як професійного копача, але це не так.

– До нас копали років 50, якщо не більше. Матеріалу стільки, що вивчити викопане не вистачить життя. Копаємо й нині, втім, є що досліджувати й каталогізувати. Передовсім палеонтолог – це музейник. Ставлю на баланс кожну досліджувану кістку. Згодом заношу в журнали, далі – в електронні форми.

Копаєте вручну?

– Залежно від того, що шукаємо. Часом доводиться наймати бульдозер чи екскаватор, щоб зняти верхні шари. Докопуємося до того, що нас цікавить.

2017-го на Дніпропетровщині відкрили нове місцезнаходження, з того району ми мали рештки черепах періоду міоцену (епоха 23,3–5,3 млн років тому. – Країна), які передав місцевий житель до музею. Вистачило однієї лопати, мішків і сит для промивання породи.

2017-го копали на Запоріжжі та Дніпропетровщині. Наповнювали величезні мішки піском і йшли промивати до річки. До кінця експедиції був добряче засмаглий.

Заробітна плата науковця дає змогу утримувати сім'ю і їздити в експедиції?

– На 10 тисяч далеко не роз'їздишся. Рятують спорадичні гранти, лекції і те, що дружина має вищу зарплату. Написання книжок теж дає гонорар і роялті. Одну експедицію на рік фінансує музей.

Спорядження маєте своє?

– Новий комп'ютер на роботу довелося купити своїм коштом, бо старий списали. Фотоапарат – також власний. Бінокуляри та мікроскопи в музеї є. Коли їду в експедицію, намет і спальник мені теж забезпечують.

Ваша книжка "Прикладна палеонтологія" має підназву "Динозаври, мамонти та їхні пригоди після вимирання". Вони можливі після смерті?

– Назву книжці давали дівчата з видавництва "Віхола". Вона мені сподобалася. Історія "мандрів" кісток тварини після смерті – це теж її пригода. Просто їхні власники вже про неї не дізнаються. В одному розділі описую історію реконструкції волохатого носорога. Він жив у часи останнього льодовикового періоду. Вперше його череп знайшли в Німеччині. Спочатку його описали як дракона і зробили фонтан за результатами цієї реконструкції, він і нині діє у місті Клаґенфурт, Австрія. Далі волохатого носорога атрибутували як єдинорога. Потім сказали, що це гриф – знайшли його роги й вирішили, що це пазурі птаха. Аж згодом тварину ідентифікували правильно. Отака пригода.

Американський учений Джон Горнер хоче відродити динозаврів, змінивши ДНК птахів.

– Це неможливо, недоцільно й навіть шкідливо. Наука поки що не пішла далі за клонування вівці Доллі. Види-вселенці зазвичай шкодять екосистемі. Бо навіть якщо уявити, що хтось відродить цього екзота, хто зможе його прогодувати? Один динозавр має з'їдати за день колосальну кількість трави, якщо розглядаємо травоїдних. Нова тварина зламає всі ланки у трофічному ланцюгу та змінить екосистему загалом. Динозавр може вклинитись і витіснити слабших конкурентів, спричинити локальні екологічні лиха. Про хижих динозаврів узагалі не варто й думати.

Чому в Україні не виявлено динозаврів?

– Динозаври в нас були. Їх виявили в Бахчисарайському районі Криму в 1930–1950-х, коли Крим не належав Україні. Усі кістки вивезли в Росію. Це гадрозавр – один із примітивних динозаврів крейдяного періоду, подібний до ігуанодона. Те, що на материковій Україні не знайшли динозаврів, не означає, що їх тут не було. Придніпров'я під час мезозойської ери було суходолом, і там могли жити "страшні ящури". Карпати теж не були вкриті водою, словаки недавно знайшли рештки динозавра. Якщо українцям добре там пошукати, можна щось знайти.

Де ще шукати перспективно?

– На південному сході та заході України. В Одеській, Запорізькій, Донецькій і частково Миколаївській областях. Там лишилося те, чого не зніс льодовик. Він обійшов ці регіони. На Одещині знайдені махайроди – шаблезубі коти. Там можна натрапити на давніх жирафів, носорогів, страусів і верблюдів. Тернопілля й Хмельниччина – теж перспективні для пошуків. В експозиції нашого музею є повний скелет динотерія з Тернопільщини – величезної хоботної тварини. А ще варто шукати в кар'єрах. Але туди доступ палеонтологам закритий. Коли приїздимо й кажемо, що ми науковці, нас не пускають: "Це закритий об'єкт". Було б добре, якби держава якось сприяла. Ми ж не золото чи бурштин шукаємо. Тим паче, що зазвичай нам потрібен не сам об'єкт, а його околиці з викопаними відвалами породи.

Що можна знайти, якщо покопати в пісках Київщини?

– Усю фауну плейстоцену (епоха, що почалася 2,5 млн років тому й скінчилася 11 700 років тому. – Країна). Від мамонта й первісного бика до великорогого оленя й волохатого носорога. Все, що жило десятки тисяч років тому.

У часи останнього льодовикового періоду в українських широтах жив степовий слон. Одночасно з мамонтом. Тільки мамонт жив на півночі України і його ареал доходив на північ нижче Черкаської області. На решті території, що йшла нижче на південь, жив степовий слон. Ці види зникли, ймовірно, внаслідок зміни клімату. Їм було затишно у прохолоді льодовикового періоду. Після потепління степовий слон і мамонт почали мігрувати на північ планети. Відбулася зміна флори й фауни. Наші пращури, кроманьйонці, на них полювали.

Яка ваша найпам'ятніша наукова знахідка?

– Новий вид міоценового протея з Хмельниччини. Це саламандра, якій 9–12 мільйонів років. Описав спільно з колегою зі Швейцарії Давітом Васіляном. Рештки цієї тварини пролежали 30 років в архівах Природничого музею. Чекали фахівця, який визначить, що це. До нашого опису вважали, що рід зник. Відбувся ефект Лазаря, коли науковці "воскрешають" зниклий вид тварин.

Птахи всі – рівнонаближені нащадки динозаврів чи курка ближча?

– А молодих індиків ви бачили? Це хижі динозаври в мініатюрі. За теорією кладистики, птахи походять від невеликих хижих динозаврів. Були завбільшки з німецьку вівчарку чи козу. Знаємо, що вісім родів хижих динозаврів були вкриті пір'ям. Тривають наукові баталії: тиранозавр був пернатим чи ні? Питання відкрите.

Ваша дружина – археологиня й музейниця. Це додає порозуміння?

– Авжеж. Якщо мені треба готуватися до конференції, то Анна забезпечує режим тиші та спокою. Якщо ж готується вона, то – навпаки. Допомагає як редакторка текстів. В нашій сім'ї немає запитання: "Навіщо ти це робиш?", є: "Як тобі допомогти?"

Чому в декреті з донькою були ви, а не дружина?

– Вирішили, що так буде краще. Не останню роль зіграв фінансовий фактор. Дружина заробляла більше. Отож на тому й зупинилися.

Відчували труднощі в той час?

– Декретного тягаря не було. Слухав музику, працював, доглядав за рослинами. На вихідні дружина мене підміняла і я працював зі своєю колекцією в музеї. А ще виїздив на вікенд на обліки птахів. Донька завжди допомагала. Захарія терп­ляча. Коли їй минув рік, навіть брали її з дружиною в музеї та на конференції. Ще трохи підросте – й можна буде їхати разом у експедицію.

Як вас змінило батьківство?

– Відчув нову якість і сенс життя. З'явилося джерело уваги й натхнення. Донька – на першому місці, а решта – вторинне. Мотивація опікуватися й робити щось для людини, яка є твоїм продовженням.

Чому захопилися колекціонуванням кактусів?

– Через декрет. Мав два роки чимось себе зайняти. Спочатку купував по одному кактусу. А оскільки їх завозять в Україну вже хворими – з паразитами та кліщами – виживали не всі. Почав обробляти. Познайомився з іншими кактусистами. Ходив на виставки. Тепер у мене на балконі близько 300 кактусів. Якщо рахувати разом із хавортіями та алое, то під 400 набереться.

Кактус цвіте, коли йому добре?

– Ні. Коли стресує. Цвіт – його захисна реакція. Якщо хочете, щоб кактус зацвів, поставте його на зимівлю. Тримайте за температури 10–15 градусів і не поливайте з жовтня до квітня. Потім місяць обприскуйте, а з травня поливайте раз на місяць. Шкоди кактусові не завдасте. Це його природні умови.

Під яку музику працюєте?

– Улюблений важкий метал дає натхнення. Пощастило, що моєму сусіду по кабінету музика не заважає. Слухаю її без навушників.

Що відвідаєте передовсім після перемоги?

– Першим ділом поїдемо на батьківщину дружини – у Керч. А далі майну в експедицію на Запоріжжя. Там багато цікавих міоценових місцезнаходжень.

"Робить науку привабливою для загалу"

– Із Вадимом познайомився через його дружину Анну, – розповідає археолог Євген СИНИЦЯ, 47 років. – Я викладав у неї археологію. 2010-го намічалася міжнародна студентська конференція в Білій Церкві. Анна була співорганізаторкою. Я їхав із колегами. Дивлюся, в маршрутку сідає кремезний бородань із кульчиком у вусі й татуюваннями. Я з аспірантами теревеню дорогою. Він поглядає скоса, але мовчить. І тільки в Білій Церкві Анна сказала, що це її чоловік. З'ясував, що він біолог-орнітолог і пише дисертацію.

Вадим – неперевершений екскурсовод для дошкільнят і першокласників у Природничому музеї. Я повів дітей своїх знайомих. Їм сподобалося. Написав у фейс­буку: якщо хочете зацікавити дітей, вам до Вадима. Спілкується лагідно, як ніхто. Уміє розповісти просто про складне. Робить науку привабливою для загалу. Притягує до себе цікавих людей. Має чудове почуття гумору та самоіронії. Це золота риса для науковця: вміти жартувати й не ображатися на шпильки колег. Із Вадимом без роздумів пішов би в розвідку – і воєнну, і наукову.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×