Коли Володимир ГАРБУЗ востаннє
Малював портрет із фото. Восени 2013 року Володимир Кличко виходив на ринг із росіянином Олександром Повєткіним. Перед боєм у Москві планували зробити виставку, запропонували мені взяти участь. Вирішив намалювати портрет Володимира. Влітку зустрів його на якомусь заході: "Хочу вас намалювати. Вийде краще, якби ви мені позували". Він відмовився. Малював із фото портрет розміром 2 на 2,5 метра. Ту виставку скасували. Вперше показав картину в березні 2018-го в галереї "Мануфактура". Казав: "Може, Кличко почує, що тут його портрет показують, і захоче купити". Засміялися: "Боксери байдужі до мистецтва".
Ходив у гості без запрошення. Років 30 тому із чотирма друзями пішли вітати Ліну Костенко з днем народження. Вона нікого не приймала, а ми ризикнули. Хвилин 20 дзвонили у двері. Не витримала. Посадила за стіл, пригостила чаєм. Говорили про поезію, мистецтво, художників і письменників. Потім дістала пляшку коньяку: "Подруга привезла з Англії. Казала: "Розіп'єте, як до вас прийдуть найкращі друзі". Цей час настав". Гостини тривали чотири години. Коли прощалися, Ліна Василівна подарувала всім по книжці своїх поезій. Підписала тільки мені.
Сідав за кермо. Після дев'ятого класу батько послав на курси трактористів: "Отримаєш права, зі мною працюватимеш". Навесні сів на трактор. Поле орав криво – то на пташок задивився, то на небо. Їхав пізнього вечора за кермом, замріявся. Не зогледівся, як трактор був у річці. Зрозумів – це не моє.
Молився богу. Позаминулої зими їхав знімати кіно в Григорівці поблизу Канева на Черкащині. Треба було заплатити за проїзд, погодувати знімальну групу, студентам копійчину дати. Грошей не мав. Помолився Богу: "Пошли мені трохи грошей. Стільки, щоб на це все вистачило". Наступного дня подзвонив один чоловік: "Владимир, здравствуйте. Были на вашей выставке в Лавре. Хотели бы встретиться". За кілька годин у мене була єврейська родина з Єрусалима. Сказали: "На три дня приехали в Киев. Самое большое впечатление произвела ваша выставка. Без вашей работы не уедем". Купили пейзаж за 2 тисячі доларів.
Відмовлявся женитися. Років 10 тому в моїй квартирі поселилася студентка. Прийшла позувати – й лишилася. За кілька місяців стала почуватися господинею – покрикувала на мене, робила зауваження. Якось поралася на кухні, а я писав картину. Зауважила, що я щось не туди поклав. Погукав її. Прийшла з мискою вареників. Сказав: "Галю, запам'ятай: я належу до тих чоловіків, шлях до серця яких лежить не через шлунок". Вона впустила вареники на підлогу, але висновків не зробила. За кілька днів почала натякати, що пора оформити наші стосунки. Коли заговорила про це втретє, сказав: "Галю, йди своїм шляхом".
Був на пленері. Минулого літа їздив малювати етюди в село Григорівка біля Канева. Зупинився в товариша. 30 років тому він розлучився, продав квартиру в Києві і переїхав у село.
Малював там щодня. Прокидався о п'ятій ранку і йшов на Дніпрові кручі. Знаходив місцину, де б мене ніхто не бачив. Люди заважають. Етюд – це як акт кохання: я повинен увійти в полотно, щоб відчути його барви. Після трьох годин малювання відчуваю, що мій організм оновився. Якщо хтось заговорить чи хоча б привітається, цей процес порушується.
Ходив у податкову. Восени 2000 року отримав лист із податкової. Мовляв, я не задекларував гонорар за ілюстрації до книжки "Давидові псалми" Тараса Шевченка. Видання фінансував колишній голова Верховної Ради Олександр Мороз (спікер парламенту 1994–1998 і 2006‑2007 років. – Країна). Саме тоді він оприлюднив касетні записи з кабінету президента Леоніда Кучми. Зрозумів: труситимуть усіх, з ким Мороз мав справу.
Чиновник податкової почав говорити, що я винен їм якусь суму. Показав йому всі квитанції. Він довго передивлявся. Я не витримав: "Шановний, подивіться, як я живу. У мене в холодильнику лежать шмат старого сала і дві цибулини. І все. А у вас повен двір іномарок. Краще перевірте їхніх власників". Стукнув по столу і грюкнув дверима. Після того в податкову не викликають.
Виступав перед президентом. Наприкінці 2004-го мав виставку своїх робіт у Музеї книги та друкарства на території Києво-Печерської лаври. Ввечері подзвонили: "Завтра приходь. Приїде Кучма. Вручиш нам той офорт, який обіцяв подарувати". Привітався з Леонідом Даниловичем. Коли покликали до мікрофона, сказав: "Президенти і міністри приходять і відходять. Пройде якийсь час, і про них ніхто не згадає. А мистецтво лишається назавжди". Присутні аплодували, а Кучма мовчки опустив голову.
Був у рідному селі. Їздив цього року на Різдво до друзів дитинства. У селі їх залишилося троє. Четвертий приїхав з Києва. Посиділи, наступного дня пішли прогулятися. Коли повертався додому, зрозумів, що решту життя хочу прожити в рідному селі. Людина має померти там, де народилася. Придивляюся собі хатинку. Хочу створити майстерню-галерею.
Ходив до екстрасенса. Років 20 тому поїхав у Париж до сестри. Сказала, що збирається до екстрасенса. Пішов за компанію. Ясновидець поговорив із сестрою, а потім взявся мені пророчити. Сказав: "Прославишся після того, як станеш артистом і режисером кіно". Його слова здалися дурницею, бо мріяв про славу художника.
Кілька років тому вирішив, що маю зробити фільм. Якщо раніше на це потрібні були колосальні гроші, та зараз кіно може знімати одна людина. Сам написав сценарій, був художником-постановником, оператором, виконав головну роль. Фільм називається "Сонце над Борисфеном". Головний герой – художник. У дитинстві у видіннях побачив чарівну дівчину. Все життя цей образ переслідував його. Таки зустрів її, коли йому було за 60, а їй – 18. Зняв кіно без бюджету й професійних акторів. Зараз монтую.
Знайомився з дівчиною. Не міг знайти героїню для фільму. Уявляв, яка має бути, але не зустрічав такої. Пішов прогулятися Хрещатиком. Звернув на Прорізну. На лавці у скверику побачив її – читала книжку. Сів поруч. Розговорилися. Настя виявилася студенткою медичного університету. Запропонував знятися в кіно. Навідріз відмовилася: "У мене немає здібностей. Одного разу ходила на проби. Кіношники роздали дівчатам полуниці й наказали їсти перед камерою. Інші потрошки відкушували й облизували губи. А я одразу ковтнула. Всі сміялися". Почав умовляти: "Після цієї ролі тобі аплодуватиме весь світ". Настя вагалася. Наступного дня запросив її в гості. Сказав, щоб приходила з мамою. Вранці накрив стіл – зварив картоплі, порізав сала. Розповів Настиній матері про кіно й еротичні сцени, в яких її донька має грати. Вона відпустила Настю зі мною на зйомки на чотири дні.
Став жертвою злодіїв. Років 20 тому мав майстерню біля метро Дарниця. Малював цілими днями, ввечері йшов додому. Якось повернувся, а двері відчинені. Спершу подумав, що забув замкнути. Та, коли зайшов усередину, все зрозумів: 40 офортів зникли. У міліцію заяву не писав. Радів, що картини вкрали. Значить, вони комусь потрібні.
5 
1
Коментарі