На планеті у понад 180 країнах виявили коронавірус. Серед них і Україна. До 24 квітня в країні оголошено карантин. Кордони закрито. Метрополітени в Києві, Харкові та Дніпрі не працюють. Скасували міжміське й міжобласне автомобільне, залізничне й авіасполучення. Заклади торгівлі зачинено, крім продуктових магазинів, аптек, автозаправок і банків. Влада закликає українців виходити на вулицю лише за нагальної потреби. У світі коронавірусом заразилися понад 800 тисяч людей, більше як 40 тисяч померли.
Стоматолог Вікторія Байбуза, священник Ярослав Вольвин, вчителька Наталія Денисенко, підприємець Анатолій Джус, перукарка Вікторія Крукова та менеджерка Ольга Федоренко розповідають, як карантин змінив їхнє життя
Надіваємо маски-респіратори, щиток на очі й разові халати з довгими рукавами
Почула про коронавірус наприкінці січня. Зі своїм природним сарказмом відмахнулася. Усе тоді було на рівні чуток: кажуть, у Китаї щось відбувається. Потім з'явилась інформація в ЗМІ – перші хворі, перші летальні випадки. Зі збільшенням смертності наростала й моя паніка. Стала вивчати медичну літературу. Але почерпнула мало, бо це новий підвид. Звернулася до друзів-лікарів – клініцистів, інфекціоністів, пульмонологів. Стало зрозуміло, що ситуація серйозна. Дехто з моїх колег готувався до найгіршого.
Ми стикнулися з незрозумілим ворогом, ніхто не знає, як його побороти. Але принаймні вірус ідентифіковано.
У нашій клініці бурхливо обговорювали питання про закриття на час карантину. Могли дозволити собі не виходити на роботу. Але ми не підпадаємо під заклади, які мусять закриватися. Тому вирішили працювати в ургентному режимі – приймати пацієнтів із гострими випадками.
І раніше працювали в масках, рукавичках. Тепер надіваємо маски-респіратори, щиток на очі й разові хірургічні халати з довгими рукавами – щоб закрити максимум тіла.
Перед записом на прийом розпитую, чи була людина недавно за кордоном, чи не хворіють близькі. Після цього вирішую, приймати чи ні. Одна з наших давніх пацієнток після подорожі Європою вирішила навідатися на прийом. У неї не було нічого термінового, тому візит скасували.
Пацієнтам вимірюємо температуру, готуємо спиртовий розчин для полоскання порожнини рота, тільки після цього починаємо лікування.
Дехто не розуміє, на який ризик наражають медперсонал. Хтось міркує: карантин, з'явився вільний час, чому б не полікувати зуби. Приходять із нежитем, підкашлюванням. Думають, якщо лікар – то вилікується.
Кажу всім: сприймайте карантин як час для роздумів.
Наприкінці 1959 року один художник-графік побував в Індії на похороні брахмана. Заразився чорною віспою. Повернувся до Москви й одразу поїхав до коханки з подарунками. Через добу – до дружини. Згодом потрапив до лікарні, де в нього діагностували грип. Там і помер. Причину з'ясували вже після розтину. За тиждень міліція, КДБ виявили всіх людей, які контактували з художником. Знайшли навіть тих, хто купував у комісійному речі, які туди після смерті чоловіка віднесли його дружина й коханка. Завернули літак з іноземцем, який спілкувався з художником. Усіх тримали в одній лікарні. Москву закрили. За тиждень усім жителям зробили щеплення. За місяць рапортували – епідемії немає. Померли тоді троє людей. Локалізувати спалах чорної віспи було неважко, бо існувала вакцина. Проти Covid-19 ми поки що безсилі.
текст і фото: Вікторія МАЙСТРЕНКО
За вечір 450 людей попросили про молитву
Через карантин уперше звернувся до людей із проханням не йти до церкви, а залишитися вдома. Написав пости в соцмережах. Вірянам запропонував залишати записки про молитви за здоров'я та упокій в онлайн-режимі. За вечір 450 людей попросили про молитву.
Час карантину дає можливість усвідомити, що життя може обірватися в будь-який момент. Зараз – піст, час покаяння. Кожна мудра людина зробить висновки. Нічого просто так не буває. Це знак для людства, що треба змінити ставлення одне до одного, до природи й нашого творця.
Задовго до цієї історії у храмі були антисептики. Після служби прибирали приміщення, дезінфікували дверні ручки. Тепер робимо це ще ретельніше.
Зараз менше роботи в храмі, є можливість займатися домашніми справами. Живу в приватному будинку. Останні два тижні майструю будиночок для дітей. Це буде маленька двоповерхова хатинка з пісочницею внизу. Сини допомагають.
текст: Ірина МАМРИГА
Увімкнули жорстку економію. Вже не житимемо, як раніше
Шукаю плюси в цій ситуації. Почала більше спілкуватися з рідними та друзями. Приділяти час собі. Дивлюся історичні фільми. Раніше фіксувалася на знаннях, що потрібні для роботи. Тепер взяла участь у челенджі про видатних художників.
Епідемія спонукає замислитися. Кожен день цінний, і проводити його треба так, щоб бути щасливим. Якість спілкування змінилася: відчуваю справжню увагу. Люди діляться переживаннями. Це зближує.
З родиною більше спілкуємося, обмінюємося думками. Сьогодні ось у карти рубалися. Син, сестра з чоловіком. Їхній малий карти тасував. Давно в дурня не грала.
Ситуація переконала, що гроші – це не все. Головне – людяність. Маршрутки не ходять, а в черкаських лікарнях працює багато людей із сіл. У Леськах створили Viber-групу: хто їде до міста, списуються і машинами підбирають.
Було страшно захворіти. Відчувала дискомфорт, що мушу відмовлятися від прогулянок, спілкування вживу.
Мию руки часто. І дитину примушую. Увімкнули жорстку економію. Вже не житимемо на широку ногу. Хімії з магазину стали менше їсти, тепер печені яблучка, гарбузи, картоплю.
Навчання зробили дистанційним. Користуємося платформою "Клас-рум". Швидко її опанувала. Зворотний зв'язок передбачає тести. Діти відповідають, а мені приходить таблиця з їхніми оцінками. Працювати так важче, бо не бачу учнів. І не факт, що всі тести вони виконують самостійно, можуть списувати. Але хто хоче вчитися, знання отримає.
Дистанційні заняття розвантажили мою нервову систему. Не треба вранці зриватися.
Від спілкування онлайн школи після карантину не відмовляться. Так можна комунікувати з учнями і на канікулах, і під час хвороб.
Не вистачає церкви. Раз на тиждень бувала.
Задумалася, що після себе залишу.
текст: Наталія СОКОЛАН
Зі спирту та гліцерину виготовили антисептик, із ним не розлучаємося
Зупинив виробництво й зачинив магазин. Працівники сидять удома. На дверях залишив оголошення зі своїм номером. Люди телефонують, хочуть придбати пам'ятники, щоб перед проводами впорядкувати могили. Всім іду назустріч.
Вільного часу з'явилося більше. Міркую над новим дизайном парканів, працюю з кресленнями і розрахунками, щоб оптимізувати виробництво.
У сонячну погоду гуляємо з молодшим сином на подвір'ї, дивимося фільми, граємо в настільні ігри. Іноді думаю, що карантин – чудовий шанс більше часу проводити із сім'єю.
Дружина вранці та ввечері читає молитви, щоб усі ми вбереглися від хвороби. Але страх все одно є. Мали 10 разових масок. Уже закінчилися, тому шиємо з марлі. Зі спиртового розчину та гліцерину виготовили антисептик, із ним не розлучаємося. Час від часу кварцуємо кімнати, робимо вологе прибирання в будинку і в автомобілі. Кермо і дверні ручки протираю спиртом.
Ми ніколи не робили великих закупів. Зараз узяли по кілька кілограмових пакетів круп, цукру, борошна. Докупили противірусних і жарознижувальних препаратів. Дружина примушує всіх вживати вітаміни з цинком. Переконана, вони підвищують імунітет.
текст: Ірина МАМРИГА
На карантині клієнтів стало більше
Думала, на карантині відпочину. Але клієнтів побільшало, бо перукарні закрилися. Тому налаштована працювати. Дівчата жартують: "Записалася до перукаря на червень, на п'яту ранку".
У лютому пропонували поїхати на місяць на зйомки в Румунію. Колеги заохочували: "Що тут думати? Поїхали, це ж гроші". 9 березня мали рушати. Я відмовилася, але і зйомки скасували.
Чоловік напередодні карантину поїхав у Луганську область вирішити питання щодо спадку. Нічого не вдалося, бо всі державні установи зачинилися. Дивом купив квиток на останній автобус до Києва, перед тим як міжміське сполучення припинили.
Коли йду в магазин, надіваю маску, рукавички, темні окуляри. Це зручно – можна не робити макіяжу.
Згадується вірш Тараса Шевченка "Чума", який читала на вступних іспитах:
Весна, садочки зацвіли;
Неначе полотном укриті,
Росою Божою умиті,
Біліють. Весело землі,
Цвіте, красується цвітами,
Садами темними, лугами.
А люди біднії в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися у хатах
Та й мруть.
Люди жартують, що найбільше від карантину постраждали злодії-домушники, бо всі сидять удома.
текст і фото: Вікторія МАЙСТРЕНКО
Невизначеність лякає, вимальовуються найстрашніші перспективи
Спочатку охопили стрес і паніка. Що робити з людьми і їхніми заявками на поїздки? Переносимо на серпень-вересень. Усі мої клієнти погодилися. Але декому мусила повертати кошти за анульовані автобусні тури.
Фірма з'їхала з офісу, немає чим платити за оренду. Працюємо в онлайні.
Після карантину все поновлюватиметься поступово. Шукатиму додатковий заробіток. Можливо, доведеться змінити й роботу. Думаю, багато операторів збанкрутують.
Невизначеність лякає. Вимальовуються найстрашніші перспективи після картинок із соцмереж з Іспанії та Італії. Моя нервозність передається дітям. Стосунки з ними стали напружені. Цілий день удома, нудяться. Здається, потрапила в іще одну декретну відпустку. Емоційно виснажилася. Донька весь час проситься погуляти, злиться і не розуміє, чому забороняю. Чоловік працює, практично не буває вдома. Вдячна, що взяв на себе матеріальне забезпечення родини.
Сумую за можливостями, які втратила: сходити в кафе, на майстер-клас, погуляти з родиною на вулиці.
Усвідомили, як важливо мати заощадження. Із друзями і близькими обговорюємо лише новини про коронавірус, а це ще більше напружує. Вирішила обмежити ці балачки. Раз на день читаю новини.
Вимушену зупинку використаю, щоб зрозуміти, чого прагну і в якому напрямку розвиватися.
текст: Наталія СОКОЛАН
3 
35413
Коментарі