Ексклюзиви
Пʼятниця, 02 листопада 2018 17:00
Павло Вольвач
Павло Вольвач
Павло Вольвач

Віскі під осінь

Ось, поїду на черговий книжковий фест. Чи вже з нього встиг повернутися – великої різниці немає. Бо наперед приблизно можна уявити, що там було й буде і на що можна очікувати. А на що, справді?

Ну, подорож – яка не яка. Зависання над побутом, над усілякими надобридливими проблемами, з яких та подорож тебе виймає до часу. А ще чи не найголовніше: змога зустрітися з літературними приятелями, яких ще хочеться бачити. Таких із плином часу все меншає, але вони є. Тарас, умовно назвемо, Уладзімір, Гуру, Мінька-Хрящ… Ще пара-трійка. З ними добре трохи випити, з тими, хто ще п'є, потеревенити, посміятися та навіть помовчати. Ну не про "духовність" говорити ж, не про "розвій літератури". Вони й так знають те, що й ти, і то вже давно, і веселого в тому знатті мало. Та й туди тільки залізь, у розмови про українську літературну господарку, – загрузнеш по шию.

Зараз ось гуляє в мережах розмисел однієї письменниці, мовляв, люди в нас якісь странні: з легкістю віддадуть 400 гривень за пляшку віскі, зате книжку за сотню купити жмотяться. Інший автор, причому не согірший, нарікає на книжковий ярмарок у високопатріотичному галицькому місті, який відвідали дуже мало людей. Особливо молоді. Поза тим, якби приїхав Олег Винник чи навіть Олег Тягнибок, зали, на думку літератора, були б заповнені вщерть. Заперечувати тут щось марно, бо так воно є. І причин тому багато. А згадується чомусь одна: хвиля косоруко склепаної халтури, якою накрили читацькі мізки заповзятливі видавці та й самі літерати, рік за роком збуваючи стоси свого залежалого товару від інституту до бібліотеки, від ярмарку до фесту, від "хвилі" до "толоки". "Такого роману в нас ще не було" – ця фраза з претензією на велику метафору лускає ще більшою булькою, варто розкрити подібні творива на першій сторінці. Розкрита ж пляшка віскі одурює значно рідше.

"У нас ще не було таких часів!" – кажуть бадьорі опоненти нарікальників. Як правило, молодші й не так рясно вишивані. Зі знанням мов. "Вау!" – впевнено вимовляють вони. "Та зараз таке різноманіття імен, жанрів, стилів, та зараз…" Рісорджіменто, одним словом. І сиплять переважно прізвищами, за якими барвистість цукерних обгорток і гучність порожніх бляшанок. Але хіба колись було аж так по-іншому? Які там "десятки імен", які там міфічні "покоління" і ґенерації, обойми й угруповання. Літературу роблять кілька постатей, перекивуючись між собою через роки. І зараз так.

Тож що там нарікати на брак публіки чи на засилля спрощених дарованій – ходи собі фестом (та довкола) і дякуй подумки організаторам. Вони таки справді роблять потрібну справу, і виходить це в них непогано. Радій, що на львівські, дніпровські, одеські довкілля лягають обриси друзів. Ось і цього разу між хортицьких твердей вписувалися знайомі профілі – умовно – Тараса, дяді Льоні, Олекси, Гуру. І погода не підвела: +21, як у Барселоні, хоч уже й кінець жовтня. Хортиця світилася, підсвічена прив'яданням осені. Тарас, той, мабуть, напише з усього цього добрий жмут віршів. Хороших віршів. Навіть якщо він цього разу нікуди й не їздив. Та й більшість інших – теж

Зараз ви читаєте новину «Віскі під осінь». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Павло Вольвач
Розмови при сутінках Переглядів: 315
Патріарша осінь Переглядів: 315
Жарти державців Переглядів: 486
Бубамара Переглядів: 684
Полин і оцет Переглядів: 576
Голосів: 13161
Голосування Чому я не голосуватиму за Юлію Тимошенко на президентських виборах у 2019 році?
  • Вона вже була у владі і показала всі свої можливості
  • Країні треба президент іншої якості
  • На жодних виборах не голосував ні за неї, ні за партію "Батьківщина"
  • Ще не визначився з кандидатом
  • Голосуватиму за Тимошенко
Переглянути
Погода