Ексклюзиви
Пʼятниця, 14 жовтня 2016 14:50
Павло Вольвач
Павло Вольвач
Павло Вольвач

Від центра до центра

Столиця всотує і концентрує в собі не тільки політиків, митців, ідеї, грошові потоки чи елітних пройдисвітів із повіями.

Звуки української мови, букви її алфавіту, офіціоз і низове мовлення теж пульсують у тому ж напрямку. З різних країв по-різному. Більш-менш єдиним потоком із Заходу, захлинаючись десь у районі Житомира, де цільність тла починають дірявити всілякі "продукты", "мойки" і "продаецца дом" – крейдою по паркану. Голоси мовців теж стишуються. Тим часом зі Сходу накочує потік зовсім інший, куди автохтонність хіба вкраплюється якимись розрідженими кров'яними тільцями. Напевно, вони трохи згущуються десь за Дніпром, умовно кажучи. Але дуже умовно.

Та різниці великої й нема. Влившись у калабаню Києва, все воно нишкне на споді, в глибинах напівпідпільного домашнього вжитку, затягнутого ядучою плівкою малоросійського варіанту язичія. "Смотрі, как красіво! – здоровенний мужик покивує онукові за тролейбусне вікно. – Ку-у-устіки… Тіпа шелюги". І ніхто не сміється. Стишено кажуть мамі в мобілку, що будуть "за 10 хвилин" і кричать на все горло про "астаноуку". Цей генний переляк, спазм другосортності – не суто київський варіант. Просто відчувається найбільш гостро саме тут. Бо що побиватися на cході, коли там змертвіння незрідка на кілька поколінь углиб, багатоярусне, залите бетоном і придавлене залізяччям перших п'ятирічок? У столиці ж ворушиться збираниця, прИйшла чи не на 80 відсотків з-під отих "шелюгів" ще вчора, ще підзеленена національною органічністю. І, здається, цій багатомільйонній страті варто лише схитнути головою – ­бр-р-р! – видобуваючись із дивного заціпеніння, і…

Але посутнього схиту не відбувається вже який рік. Та й з чого б то? На поетів-нардепів, які полум'яно шпетили хахла, римуючи його з їдлом і бидлом, соціум не зважив. Можливо, ще й тому, що ті поети самі насамперед лишалися при "їдлі", причому за всіх режимів. Ну, але то справи минулі. Сьогодні трохи інша система координат. Щоправда, націлена на одвічну мету. Шоу-бізнес, кінематограф, мас-медіа, загалом інформаційний простір – творять дискурс, який зводить українськість до рівня філологічного гетто, до хутірських задвірків. Закрадається крамольна думка: який сенс у знесених леніних, якщо їхнє місце займають російськомовні вивіски, газети, телеканали, маківки РПЦ, і ще надійніше відгороджують Україну від самої себе?

Кажуть – не треба поспішати. А чого чекати? Продукування Україною України – саме цього й не вистачає зараз більше, ніж будь-яких надскладних буряків чи високоточної пшениці. Вже не кажучи про балаканину політиків. І починати треба з Києва, з центру. Далі воно піде само собою. Пора

Зараз ви читаєте новину «Від центра до центра». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода