Ексклюзиви
Пʼятниця, 18 березня 2016 13:25
Павло Вольвач
Павло Вольвач
Павло Вольвач

"Троїста ступа"

"У ступі не влучиш" – є така приказка. Про людей і ситуації, які неможливо передбачити. Зрозуміло, що всяка річ двоїться, як стверджував мандрівний філософ. Але останнім часом ця "ступа" розширюється до меж країни, в якій важко "влучити" у свідомість якщо не всього суспільства, то значної його частини.

Міліцію радянську пам'ятаєте? Я пам'ятаю. І зітхання: а ось в Америці, то там… У свідомості обивателя американський коп, на відміну від вітчизняного мусора, не брав хабарів. Був стрункий і підтягнутий, теж на відміну. А в правопорушників стріляв за найменшого натяку про спротив. І що ж? Нова поліція в Україні також струнка й коректна. Вони ще б'ють казенні патрульні машини в аваріях і не завжди влучно стріляють, але від радянських і пізньоукраїнських ментів відрізняються, як їхня Toyota від жовто-блакитного "бобика". Тим часом учорашні зітхальники-мрійники, оточивши поліцейський патруль під час чергового затримання якихось харцизів, волають: "Шо поліція, шо міліція – нікакой разніци!", "Понабирали всяких!", "Бєспредєл!" І чого більше в цьому воланні: вродженої бунтівливості українця-індивідуаліста чи натовпної психології, яка в світі спонтанностей завжди легко розвертається на 180 градусів?

Ну, гаразд. То – натовп, носій колективної емоції, не звиклої до будь-якої самодисципліни. Але є й інші приклади. Уже з носіями, сказати б, індивідуального культурного канону. Серед яких модно порозглагольствувати про, скажімо, необхідність заборони ввезення книжкової продукції з Росії. Чи про необхідність державного регулювання доступу російської медіапродукції на український ринок. Проте тільки-но доходить до діла (скоріше – лишень до натяку на діло, як у випадку із законопроектом, який передбачає – 75% пісень українських виконавців в ефірі повинні лунати українською), як думка двоїться-троїться. І зчиняється ґвалт про "обмеження", "цензуру" й "утиски свободи творчості". Хоча цензури, мені здається, тут приблизно стільки ж, як мистецтва у творах утискуваних "митців".

Що ще додати? Хіба перевести погляд від химерного світу шоу-бізу на багатоконфесійні бані з хрестами. Спілкуватися з Богом не обов'язково через церкву. Але оскільки вони є, то існують і проблеми довкола них. Ще вчора здавалося, що потребу зміцнення Української православної церкви Київського патріархату не треба нікому доводити. Зокрема, інтелектуалам, зачепленим патріотичними умонастроями. Але це тільки здавалося. Варто було передати цій конфесії під богослужіння Трапезну церкву Софійського монастиря, так звану "Теплу Софію", як зразу грянув патріотичний осудливий хор: "Пропаде історична пам'ятка!", "Зникне!", "Це – політичне рішення!"

Приклади можна множити й множити. Але якогось сенсу в цьому, як на мене, немає. Бо все це – троїсті музики. Одна й та ж символічна ступа. З варіаціями, так. Завершенням яких може бути хіба що розбите корито

Зараз ви читаєте новину «"Троїста ступа"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода