Пʼятниця, 11 червня 2021 17:45
Павло Вольвач
Павло Вольвач
Павло Вольвач

Рапсодія розпаду

Україна має неминуче розпастися, розлетітися на клоччя. Занадто бо вона різна. Слобожанщина, скажімо, це щось одне, а Галичина – зовсім інше. Вже не кажучи про Закарпаття. Тож без варіантів. Про це без угаву твердять запоребрикові геополітичні кассандри, та так нав'язливо й довго, що й самі, мабуть, встигли повірити. України, власне, взагалі нема – за їхньою версією.

Втім, крізь пропагандистський ґвалт можна вловити специфічні шерехи, що долинають із самої Росії. Для цього навіть не треба припадати вухом до землі біля хутора Михайлівського чи щодня обертати лице в бік білокам'яної, як то робили українські письменники-соцреалісти. Шерехи й схрусти витають у повітрі, варто лишень прибрати гучність хвацьких ток-шоу. Російська твердь брижиться й потріскує, хоч природа тих звуків до кінця не прояснена. Може, Расєюшка тіпає кінцівками, який рік встаючи з колін, а можливо, труп СССР вилазить із могили – хтозна. Але те, що в глибинах тамтешнього простору потроху наростає гул відцентрових сил, це факт, і ніяким соловйовсько-прілєпінським трелям його не заглушити.

Хоч би скільки співали солов'ї імперії про сакральну тріаду, мовляв, "одін народ, одна судьба, одна побєда", етнокультурної єдності від того не прибуде. З нею й раніше не дуже складалося, а тепер, коли радянська, яка-не-яка, а все ж цивілізація, скукожилася до сировинної корпорації, то й поготів. Мова навіть не про Північний Кавказ, який жартує в Росію рівно до того часу, поки в газпромівської бензоколонки не закінчаться гроші. А вони потроху кінчаються. І вже, крім Татарстану, Башкирії й Тиви, самостійницькі тенденції неухильно наростають в Якутії, Хакасії, Бурятії, Ідель-Уралі, навіть на Далекому Сході. Та й як їм не наростати? В тій же Тиві третина населення живе за межею бідності, а столиця Кизил опалюється вугіллям. Любити недоімперію немає за що та й, зрештою, немає кому: з 1970-х чисельність росіян у Тиві зменшилася вдвічі і тепер становить ледь більше 10 відсотків. У Чечні й Дагестані росіян ще менше, а в Інгушетії не набереться й на процент.

До речі, недавно відбувся з'їзд калмицького народу, на якому досі безшелесні калмики заявили про свою суб'єктність як нації, а також звинуватили Кремль в етноциді. Це вже не локальна історія, на зразок виступу Сиреся Боляєня, старійшини ерзянського народу на ХХ сесії Постійного форуму ООН із питань корінних народів, де він розкритикував асиміляторську політику Росії. Або кількарічної давнини самоспалення удмуртського вченого Альберта Разіна на знак протесту проти русифікації. Хоча й за такими випадками простежується тенденція. І найчутливіше її вловлювати належалося б саме Україні – якщо змаги з сусідською імперськістю справжні, а не декоративні.

Пишу ці рядки, а тим часом, можливо, якийсь черговий якутський шаман уже вирушає в новий протестний похід на Москву. Звук його бубна майже нечутний, але він наростає. Як підземний гул майбутніх тектонічних зсувів, від яких тюрма народів якщо й не розсиплеться на порох, то таки істотно змінить конфігурацію.

Зараз ви читаєте новину «Рапсодія розпаду». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі