Ця фраза придумалася мені десь на Московському мості, дорогою з Троєщини на Майдан. Самого Мустафу Найєма тієї дощової листопадової ночі я не пригадую. Але він би мав бути. Та точно був. Позаяк саме його фейсбучний заклик дав старт Євромайдану і подальшій Революції гідності. Через те й "поштовх", і неабиякий, а саме з екзотично-азійським присмаком.
Зараз уже багато чого можу не пригадати з тієї ночі трирічної давнини. Та й не дивно: ворушилася мітингова стихія, постійно хтось підходив, відходив. Справді, стихія, бо все мало вигляд спонтанності й неорганізованості.
– Арсенію Петровичу, потрібна звукопідсилювальна апаратура! – кричали мітингарі одному з лідерів опозиції, який щойно промовляв зі сходів перед колоною Незалежності.
– Так, скоро має прибути, – лідер уже протискувався до машини, оточений охоронцями. – Ці події виявилися для нас несподіванкою…
Зловивши лисиною зблиск реклами банку "Надра", що червоніла на фронтоні Будинку профспілок, лідер зник. Згодом, поодинці, з'явилися двоє інших. Вони теж не переобтяжували майданників своєю присутністю. Ніби передчуваючи, що ще встигнуть добряче надокучити за три місяці грядущих бурхливих подій. Хоча, чи міг тоді хтось щось передчувати? Навіть під аркою монумента Незалежності, де організованості було побільше, де вже раптом з'явилися складані стільці і столики, на яких запарували чаї з бутерами, забликитніли ноутбуки, кидаючи відсвіти на обличчя. Через якийсь час ті обличчя стануть значно впізнаванішими. А поки що вони з'являються і зникають, і знову з'являються, змінюючись, як у калейдоскопі.
Ось – смаглявий, схожий на італійця, чоловік у світлих штанях і червоній куртці, поверх якої темніє капюшон "кенгурухи". Як керівник Міністерства з надзвичайних ситуацій він ще полетить до Непалу рятувати українських туристів, взявши замість рятувальників і психологів власну подругу й команду журналістів. Але це все буде потім, як і радництво в Міністерстві внутрішніх справ, він ще сам про це не підозрює. Як не відають про своє депутатство гостроносий хлопець із ранніми залисинами над високим чолом, "батько" так до пуття й не здійсненної люстрації. Або його колега-активіст, захисник історичної забудови Києва, чимось схожий на розвідника з радянських фільмів. Чого ж вони такі пожвавлено-втаємничені? Пуштунські брови зливаються з пітьмою, але вони теж є, разом із майбутнім мандатом народного обранця. Боксерська щелепа плавно переходить у мерське чоло, ворушаться розплескані губи – один з лідерів таки привіз обіцяну апаратуру і теж виступив із промовою. Ще обличчя, ще… Серед ночі з'явився Микола Карпюк із приятелем-"унсовцем". Покрутився, не дуже вписуючись у гурт під аркою, і канув у ніч, як потім – у ФСБешне викрадення, суд і позахмарний термін суворого режиму.
Утім, забігаю наперед. То все згодом, згодом. Як і потужні людські здвиги, що почнуть вибухати вже за кілька днів. А поки що ніч, кілька сотень молоді танцюють під дощем на Майдані, у перервах хтось промовляє в захриплий мікрофон, сіються жовті опилки крапель, підсвічені ліхтарями і зблисками реклам, від яких хрещатицькі калюжі стають то блакитними, то беруться червоним. Самотнє вікно світиться в готелі "Україна", колишній "Москві"
4 
35413
Коментарі