Пʼятниця, 15 березня 2013 15:15
Павло Вольвач
Павло Вольвач
Павло Вольвач

Натуральні кадри

Столичний пам'ятник Кобзареві під безбарвним березневим небом. При монументі – квіти, покладені опозиційними політиками, і їхні ж палкі промови. Оголошують про повстання й мобілізацію. Виглядає збуджуюче. Не так, як під час штурму мерій, столичної чи в Південній Пальмірі, і навіть не так, як під час знесення й спроб відновлення пам'ятника Леніну на Сумщині. Але все ж.

До пам'ятника Богданові, або, як каже знайомий письменник, "від Кобзаря до Гетьмана", мабуть, зараз уже не підуть. Кажу "мабуть", бо дивлюся на телекартинку, фізично цього разу не оприявнившись у сквері під університетом. Тим маршрутом вкотре ходив на Покрову, потім на День Злуки. Ті ж самі люди щось промовляли й оголошували. Сніг сипався, набивався Богдану в бронзовий башлик. Ну, а вже коли промовець, репрезентований як "незламний і непохитний політик", "мужній борець", заявив, що "ми встаємо с калін", – довелося йти, бо змерз. А в спину лунало споконвічне: "ми – разам! ми – разам!", відтінене понурою мовчанкою площі.

Це вони й навесні чи влітку скандували з подіуму під Верховною Радою. І певно, ті ж самі – неголений лисий і лисий чисто поголений, аби лишень не переплутати. Хоча, яка різниця? Опозиційні вожді вимахували словами, провислими, як прапори мітингів, змочені весняним, а потім і літнім дощем, і нахвалялися на наступний раз…

– А шо ви хочете? – пояснював своїм колегам знайомий депутат-опозиціонер. – Військо ж розбите…

До пам'ятника Богданові, мабуть, уже не підуть. Кажу "мабуть", бо дивлюся на телекартинку, фізично цього разу не оприявнившись у сквері під університетом. Тим маршрутом вкотре ходив на Покрову, потім на День Злуки. Ті ж самі люди щось промовляли й оголошували. Сніг сипався, набивався Богдану в бронзовий башлик. Ну, а вже коли промовець, репрезентований як "незламний і непохитний політик", "мужній борець", заявив, що "ми встаємо с калін", – довелося йти, бо змерз

Метафорично. Знати б іще, під яким Берестечком чи Гурбами склала більшість із них буйні свої голівоньки? Ті, що лишилися, змужнівши й посивівши у верховнорадівському буфеті, виглядають цілком життєствердно.

– На день народження сина два роки закладав скарб, – вставши з джипа, казав мені якось в інтерв'ю один із них, милий чоловік з вишиваними грудьми.

– Унікальна колекція монет у мішку шкіряному, нефритові буси, срібні буси, янтарні буси натур-р-ральні, натур-р-ральний ятаган, турецький ніж із каменями напівдорогоцінними! – розкотисте "ер", здавалося, обціловувало кожну річ, кружляло над депутатовим скансеном, етнографічним комплексом гектарів на чотири, й лягало на капот "лендкрузера". – Скринька, спеціально обклепана й закопана, привалена каменюкою, 12 чоловік його відвертали… А ще – натур-р-ральна грецька амфора з пр-р-рекрасним вином. А в дуплі унікальний старовинний компас. Натур-р-ральний…

О! Це вже не туман ідей, навіть таких свіжих і проривних, як "ми – разом!" Це – метафора покращення, нехай уречевленого не в "заводи-параходи", як у "регіоналів", нехай дрібнішого, проте справдешнього, вже без нажиму на літеру "а". З покращеннями взагалі не так і погано. Ще кілька телевізійних планів, і стає зрозуміло й утішно: раніше у ВР повсякденно вишиваних парламентарів було, здається, двоє, а тепер, разом зі скарбошукачем, добра третина, аж в очах рябить. Усі ґазди, усі дбайливі розбудовники (за олігархічно-комуністичний сегмент не варто й говорити – то взагалі "крєпкіє хозяйствєннікі"). Державотворчий жертовний розмах – навіч.

Як і візія-видиво, що лишається за кадром, і в якій під метафоричними вишиванками, під зав'язку, попід самі вуса натоптаними сирим м'ясом власного інтересу, гуде не менша прірва фальшу, ніж під такими ж метафоричними "пацансько-донецькими" чи якимись іншими вберями. І шати ці, слід визнати, не лишень депутатські чи владні, а об'ємніші. Сказати б, всеукраїнські – натур-р-рально. А в порожнечі важко чомусь змінитися – у ній навіть події, що несуть зовнішні атрибути важливості, майже революційності, чомусь мають здатність перетворюватися як не в театр абсурду, так у цирк на дроті.

Принаймні поки що – які б двері не вибивалися і які б мобілізації не оголошувалися

Зараз ви читаєте новину «Натуральні кадри». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

14

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода