Ексклюзиви
Пʼятниця, 09 березня 2018 16:00
Павло Вольвач
Павло Вольвач
Павло Вольвач

Інші люди

"Такий красівий мущіна…" – казала колись дружинина тітка про одного донецького завгара, що якраз виходив на політичний олімп. – Буду голосувати за нього. Високий, представітєльний". Тітка вже покійна, царство їй небесне, але мільйони ще живих українців усе так же прагнуть "нових облич" у політиці. Про це й статистика свідчить. При тому, керуючись у прагненнях критеріями цілком тіт­чиними, – це вже свідчу я, принагідно згадавши родичку.

"Як це нема? – віщала оце днями посеред автобусної тисняви інтелігентна пенсіонерка. – Є! Є за кого голосувати!" Прізвище відставного чи то кадебіста, чи есбеушника (що для багатьох людей цього фаху є тотожним) трохи вивело мене з дрімоти. Я вже був думав, що чув усі варіанти народного політичного божеві… тобто кордоцентризму, аж ні – тут варіативність безмежна. "Він порядний чоловік!" – бабця колола суворим оком загал, ніби вимагаючи підтверджень. А я намагався пригадати хоч щось, крім лисини і квадратних щік, бачених по ТБ-передачі про президентське отруєння. З акуратної прорізі рота викочувалися, пам'ятаю, фахові акуратні слова, округлі, як лисина, але викривальні: приставка "екс" чомусь завжди додає владцям фаховості, а вже безкомпромісності – то й поготів. Все.

Про якісь програми наших політиків узагалі не йдеться. Про досвід, про здібності, підтверджені прикладами, про хоч якісь, наймікроскопічніші, але реальні досягнення – теж. "А мені Ляшко нравицця! – як зараз бачу вулицю Грушевського, закопчену та прострілювану, якою два боївкарі, один, певно, поранений, накульгують від барикади під колонадою стадіону. – Да. Чим не президент?" Повний здєц, звичайно, але що заперечиш, якщо нравицця? Не найдурніший приятель, поет, проїв мені дірку в голові, торочачи про відставного міністра, який потім красувався на бігбордах – "я ворог цієї держави", чи щось таке, а на Майдан грозився прийти з ружжом – не знаю, чи приходив. Із іншим знайомцем, політв'язнем, чоловіком геройської біографії, навіть урвалася фейсбучна дружба – йому коса дами-політика уявлялася німбом, а вишиванка застувала всі інші її риси, кожна з яких багатьом людям стискається в одне велике ошуканство.

Зрештою, а що пересічним громадянам про політиків можна знати? Ми ж не стикаємося з ними в під'їзді, в маршрутці чи в курилці на роботі. Та й навіть щасливий випадок не гарантує саторі, тобто якогось просвітлення. "Мер? Ну што ви – он чєснєйший чєлавєк, – пригадую телефонічне воркотання однієї кієфскай інцєліґєнткі. – Я с нім аднажди єхала в ліфтє. У нєво такіє ґлаза, такіє ґлаза…" Ну нравицця, й нічого тут не попишеш, вже не те, щоб щось угадати. Хоч програми читай, хоч до різі в очах вдивляйся в фізії політиків-провідників – чи старих, на яких уже ніде проби ставити, чи нових, які теж устигли розчинитися з тлом, стати такими ж туманними й безплотяними, як їхні гасла, базовані на абстрактній боротьбі за все хороше проти всього поганого.

"Інтуїція з успіхом заміняє інформацію" – ця фраза сатирика є чи не єдиним рятівним колом у морі медійного зомбування, в безсистемному наборі фактів, що накривають і дезорієнтують будь-кого. Втім, і вона, істина ця, швидко пускає бульби, закрутившись маніпулятивним валом. Сам же колись вважав, каюся, колишнього генпрокурора чєснєйшим чоловіком, кінематографічним сищиком, аскетом із запалими щоками. Ну, ви знаєте про аскета. І про всіх інших, дехто з яких вже потроху стає на низький передвиборчий старт: про "бариг" і "принцес", губастих власників нафтових вишок і схожих на жвавих чайханщиків вчорашніх "цеховиків", галицьких світлоликих мерів і ламкоголосих співаків у триденнім зарості, філологів, удосконалених у краснознамьонних інститутах кегебе, і несть їм числа. І посміхаєтеся разом зі мною

Зараз ви читаєте новину «Інші люди». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода