Найсмачніше вино, що довелося куштувати, було в запітнілій 700-грамовій баночці з-під маринованих огірків. Його винесла з погреба жінка, коли, заблукавши, ми зайшли на її подвір'я та попросили пити. Було це 16 років тому в Сонячній Долині. Наша перша з чоловіком подорож до східного Криму. Цю баночку згадуємо досі. Купуємо вино в тутешніх винних магазинах. От і зараз заїхали до одного, що на трасі дорогою до "Солідола". Нікого немає – сезон ще не стартував. Продавщиця набирає в пластикову пляшку сухого напівсолодкого й розповідає легенди про "Чорного доктора" та "Чорного полковника" – фірмові вина цієї місцини: мають лікувальні властивості, багаті на вітаміни групи В.
Поміж нами й прилавком з'являється рука з 5 гривнями. Не перериваючи розповіді, жінка наливає келих портвейну. Рука з ним зникає. За мить протискується знов і отримує смоктальну цукерку. Обертаюся. Трохи хитаючись загорілий чоловік чавкає видану "закусь" і уважно слухає про корисність напоїв із тутешнього винограду.
– И чаво мне так хриново? – згодом питає й дістає з шортів ще одну 5-гривневу купюру.
Дійство з келихом і цукеркою повторюється. До крамнички заходять дві дівчини. Простягають пластиковий балон – просять літр "Чорного доктора".
– Не бывает, – каже продавщиця. – Есть только в бутылках по 179 гривень.
– Тю. Дорого. Мы у бабушки на базаре вчера по 50 гривен брали. Вкусненькое такое: с малинкой и смородинкой.
– Наверное, то была "Черная санитарка", – жартує жінка.
Разом із пиріжками й варениками цей компот колись доставляли розторопні бабусі прямо до намету. Ми стояли у Лисій бухті. Вода була в дефіциті й спрагу вгамовували "чорними санітарками".
– Люди, налейте портвейна, – настирливо вимагає добряче піддатий чоловік, коли нині прогулюємося знайомими місцями.
Колись у перехожих тут "стріляли" тільки цигарки. На узбережжі не валялися шприци й мертві дельфіни.
– Я більше сюди не прийду, – каже чоловік.
Я – також.
1 
1
Коментарі
8