1025 років

27 липня на Володимирській гірці зібралися президенти, глави помісних церков та їхні делегації святкувати 1025-річчя від знаменної, на їхню думку, події – хрещення Київської Русі. Протоієрей Георгій Коваленко, прес-секретар голови УПЦ МП, щоправда, переконливо порадив вірянам без запрошень на Володимирську гірку не приходити. Так і сказав: "Там буде кілька президентів, делегації країн, і запрошення видали для церкви і для розповсюдження церквою".

Загалом, нічого так подія. Нормальна. І святкувати не гріх. Раніше було язичництво й роз'єднаність, потім Володимир усіх похрестив, повалив ідолів, утопив Перуна у Дніпрі – й почав сильною рукою консолідувати. Невдовзі й "Руссю" стали називати більше земель, і племена якось окультурилися, й собори почали будувати. Софія, Лавра. Є за що подякувати Володимирові. Бо ж до того європейський світ жив із Богом у серці, а слов'яни – ні.

Непоганий міг би вийти діалог, якби, зійшовши на Володимирську гірку, наш Віктор Федорович дивом поговорив із Володимиром Великим. Християни ж завжди сподіваються на диво, хіба ні? Уявімо собі цю балачку. Християнізатор Русі – і наш величний, але трошки незграбний президент.

– Скажи мені, Володю, – спитав би Віктор Федорович, – як поживаєш? Як зробив так, що про тебе пересічні люди сьогодні знають, що ти похрестив Русь, а більше – нічого? А було ж, мабуть, таке, що приховати хотілося? Було ж? Як стати праведником?

Іди, вкради, пограбуй, зроби. Це я знаю. Ох, жив би я у твій час, Володю… Піднявся би швидко

– Усяке було, Вікторе, – відповів би Володимир. – Я ж син рабині. Вибився в люди. Норвежці спершу допомогли.

Культурна нація. У 20 років захопив Полоцьк, майбутнього тестя вбив, жінку вкрав і збезчестив. За іншого вже була посватана, але мені що? Треба – іди й досягай свого. А тоді в Києві вокняжився. 800 наложниць мав.

– Аж 800? – перепитав би наш недовірливо. – І як же ти їм раду давав?

– То недовго було, – зітхнув би Володимир. – Після хрещення усіх відпустив. Я у візантійського імператора доньку просив. Погодився, якщо похрещуся. Похрестився. Цікаво ж.

– Пощастило тобі. Порубав кумирів. Скликав людей у річку. У воду примусив зайти. "І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки людей спасається", – процитував би Віктор Федорович із літопису, якби читав його.

– Ну, і ти щось таке зроби. Охрестися ще раз. Шкода, у вас час зараз дрібний. Шапки крадете, сидите за гоп-стоп. Я у твої роки… Не приймають вас у ЄС – збери військо, піди, поясни, що вони помиляються. Погано живете – зроби так, щоб жили краще. Не подобається дружина – вкради іншу.

– Іди, вкради, пограбуй, зроби. Це я знаю. Ох, жив би я у твій час, Володю… Піднявся би швидко.

– А я би тобі не дав, – дещо зверхньо сказав би кам'яний святий із хрестом. – Іди, пий з президентами.

І Віктор Федорович, похиливши кучмувату голову, пішов би. 1025 років усе змінюють

×