Не у своєму світі

Коли ми переїхали в нову квартиру, з балкона я побачив темношкіру дівчинку років 12, що самотньо гралася в дворі.

Покликав свою 14-річну дочку і сказав:

- Оксано, ти повинна з нею подружитися.

Дочка розуміюче усміхнулася:

- Гаразд, тату.

Незабаром Іра - так звали афроукраїнку - бувала в нас удома. Оксана знайомила її з подругами, разом дивилися фільми, каталися на "вєліках", зустрічали Новий рік, співали пісні Цоя.

Бачила в них удома мамин перстень, що пропав

Якось дочка прибігла додому знервована і з порогу випалила:

- Я з Іркою більше не дружу!

- Чому?

- Бачила в них удома мамин перстень, що пропав. А вона відпирається, каже, їй подарували.

Ірина виросла пишнотілою, з крутими стегнами, як у її матері. Біля їхнього під'їзду хлопці товклися зграями. А після випускного вечора вона вже ходила "з пузом".

До неї прибився 30-річний Олег, водій із моєї колишньої роботи. Заради спокусливої Іри-"шоколадки" він кинув дружину і 5-річного сина. Якось я ввечері здибав його в кав'ярні. Він був напідпитку і попросив узяти для нього "сто грамів".

Випивши, почав жалітися на Ірину: лінива, нічого по дому не робить, сина не може доглядіти як слід.

- Я скоро з нею сам негром стану! - розмазував сльози по обличчю.

- Ну а син то хоч твій? - запитав я.

- А що я аналіз ДНК робив?! - визвірився він.

- А сам як відчуваєш?

- Та ніби мій, - притих Олег.

Коли їхньому синові було років зо 3, Ірка знову завагітніла. Олег подався на заробітки в Одесу. Ірчин батько в Африці. Кажуть, працює в міністерстві сільського господарства своєї країни. Тут учився в сільгосптехнікумі і пристав до молодиці, яка народила йому двох дітей. Сина забрав із собою, а дочку залишив.

Ірина цілими днями сидить на лавці біля під'їзду й дивиться кудись у простір. І навіть коли править теревені із сусідками, уся якась збайдужіла й відсторонена. Ніби живе не у своєму світі.

×