Дату 1 лютого 2012 року сміливо можна заносити до списку пам?ятних дат українського календаря. В цей день під натиском інтернет-спільноти "лягли" сайти державних структур України: президента, Кабінету міністрів, МВС, НБУ, а слідом за ними і сайти Партії Регіонів і КПУ.
В Україні, де Закон почав підмінятись політичною доцільністю чи "понятіями", факт суспільного самоорганізованого протесту користувачів Інтернету – це непересічне явище.
На Помаранчевий майдан, податковий майдан, масові протести "афганців" і "чорнобильців" вийшли мільйони українців. Цього разу масову атаку на державні інформаційні ресурси здійснили люди, які живуть переважно у віртуальному світі, де почуваються комфортніше.
Це не одинока група месників. Своїми спільними діями вони створили майже народний фронт.
У соціальних мережах можна було знайти сотні закликів і конкретних порад, як збільшити тиск на сервери президентського сайту та інших ресурсів.
До активістів з України підключилися користувачі з Америки та Канади, де живуть сотні тисяч українців. Ex.ua на своїй сторінці в Facebook просив своїх прихильників не атакувати сайти держустанов, але цих закликів уже ніхто не почув.
Люди через механізми інтернет-комунікацій висловили свій протест не стільки проти зникнення своєрідного кошика, де можна безкоштовно обмінюватись програмними продуктами, книжками чи фільмами, скільки проти нинішньої української влади. Атаки на партійні сайти "регіоналів" і комуністів, із якими спільнота асоціює цю владу, є показовими.
Влада у черговий раз отримала урок демократії, тепер - від молоді. Людей більш вільних, ніж покоління, виховане радянською владою. Які так просто не хочуть розлучатися зі своїми свободами. І чим далі, тим очевидніше: якщо влада не хоче почути голосу розуму, вона буде чути голос Майдану.
Нинішні події – це революція в українському сегменті Інтернету. Революція, якої ми, ймовірно не відчули, але її значимість усвідомимо згодом.
2 
1
Коментарі
9