"Я прошу, передайте Росії, нас не треба захищати. Щоб хтось до нас прийшов і гинув на рубежах Узбекистану? Не треба за нас проливати кров. Узбеки здатні самі відповісти ударом на удар", - так звучала одна з найяскравіших думок беззмінного лідера Узбекистану з 1989 року Іслама Карімова. Він помер 2 вересня 2016 роки після інсульту в Ташкенті.
Карімов став першим президентом на пострадянському просторі. Це сталося 24 березня 1990 року, до проголошення незалежності Узбекистану. Його кілька разів включали до рейтингу найжорстокіших диктаторів сучасності за версією журналу Parade, пише gordonua
Чому диктатор
Іслам Карімов народився у 1938 році в Самарканді. З кінця 60-х працював у Держплані Узбецької РСР. У 1983-му призначений міністром фінансів, в 1986-му його підвищили до голови Держплану республіки і заступника голови ради міністрів. За три роки він був обраний першим секретарем ЦК Компартії Узбекистану.
За наступні 27 років в Узбекистані пройшло чотири кампанії з виборів президента. Карімов виграв всі з результатом від 86% до 92%. Двічі на референдумах термін його повноважень продовжувався, а закони змінювалися так, аби він зміг обійти заборону на участь у виборах втретє поспіль.
Після проголошення незалежності Узбекистану 1991-го року, Карімов скасував КДБ, створив замість нього Раду національної безпеки (СНБ). Підпорядкував її безпосередньо президенту. Штат СНБ і МВС збільшили, зарплати співробітникам - підвищили. Вважається, що саме завдяки силовикам Карімову вдалося утримувати владу протягом майже 30 років. За ці роки Узбекистан став закритою авторитарною державою, без опозиції і без вільних ЗМІ. Про закритість влади говорить, наприклад, той факт, що перша фотографія крупним планом прем'єра Шавката Мірзіяєва (нині президент Узбекистану. - Gazeta.ua), призначеного в 2003-му, з'явилася лише через три роки.
Активне "закручування гайок" у країні почалося в 1999 році, після того як в Ташкенті відбулася серія вибухів, яка за даними влади, організована ісламістами з організації "Хізб ут-Тахрір". Карімов оголосив, що цей теракт був спрямований особисто проти нього. Влада оголосила війну радикальним ісламістам, почалися арешти і судові процеси.
До 2001 року, за даними російської правозахисної організації "Меморіал", в Узбекистані налічувалося близько 8 тис. політв'язнів. Агентство Reuters відзначає, що Карімов міг використовувати "ісламістську загрозу" для виправдання репресій.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Старшу дочку не пустили на похорон Карімова
Участь у масових вбивствах в Андижані
13 травня 2005 року в невеликому містечку Андижан, що Ферганській долині, урядові війська розстріляли з автоматів і БТРів мирних жителів, які зібралися на головній площі на мітинг. Беззбройні люди виступали проти бідності та репресій уряду. Перед цим вранці група з 80 осіб атакувала декілька урядових будівель і увірвалася в міську в'язницю, вимагаючи звільнити 23-х бізнесменів, яких влада звинуватила в екстремізмі. У місто прибув президент Карімов. Надвечір військові відкрили вогонь, повідомляє reporter.vesti-ukr.com
Люди стали розбігатися, а солдати наздоганяли і відстрілювали їх. Багатьом перехожим також дісталися кулі в потилицю, - так описували події іноземні ЗМІ.
Один зі свідків розстрілу, який допомагав солдатам складати трупи, розповідав, що площа була залита кров'ю. Тіла вивозили вантажівками в невідомому напрямку. За офіційними даними, загинуло трохи більше сотні "терористів" і "заколотників". За даними правозахисників - близько 500. Пізніше офіцер узбецьких спецслужб Ікром Якубов, який попросив політичного притулку в Лондоні, назвав цифру в 1,5 тис. загиблих. Після цих подій багато жителів Ферганської долини втекли за кордон. Андижан надовго став містом, повністю закритим для журналістів та іноземців.
На тлі боротьби з радикальними ісламськими угрупованнями Карімов на деякий час зблизився зі США: в 2001 році після терактів 11 вересня він дозволив Штатам відкрити військову базу на території Узбекистану для боротьби з терористами в Афганістані. За чотири роки базу закрили. Ташкент звинуватив Америку у фінансуванні державного перевороту, і бази на території Узбекистану вже будувала Росія. Приводом для зміни вектора зовнішньої політики стали якраз події в Андижані. За офіційною версією, влада "придушила антиурядовий заколот", який спонсорували США й іноземні ЗМІ.
Відгородився від Росії?
В Узбекистані багато хто вважає, що політика Карімова полягала в тому, щоб якомога сильніше відмежуватися від Росії. Також у російської мови в конституції немає взагалі ніякого статусу, на відміну від сусідніх Казахстану або Таджикистану.
"Своїм основним партнером Узбекистан вважав Китай, який знаходиться недалеко, і вже інвестував в країну десятки мільярдів доларів. Ще один стратегічний партнер - Туреччина. Незадовго до смерті Карімова країну відвідував з офіційним візитом держсекретар Джон Керрі. Але потім переговори припинилися - за припущеннями експертів, не без участі Володимира Путіна, який знайшов способи натиснути на Карімова", - розповідали місцеві журналісти.
Небажання проводити реформи, наголос на придушенні інакомислення й опозиційність привели Узбекистан Карімова на 161-е місце в індексі демократії, який підсумовує британський журнал The Economist (всього в списку - 167 країн, автори індексу відносять Узбекистан до держав "із авторитарним режимом").
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У дочки Карімова конфіскують майно до річниці його смерті
В індексі свободи преси, який щорічно складає організація "Репортери без кордонів", Узбекистан Карімова також знаходився в кінці списку. У 2016 році він був 166-м із 180 країн.
Gazeta.ua пропонує подивитися найяскравіші цитати Іслама Карімова в інфографіці.
9 
35413
Коментарі