Леопольд Ященко з хором "Гомін" уперше виконав гімн України публічно

2 квітня виповнюється два роки із дня смерті композитора та фольклориста Леопольда Ященка. Він помер на 88-му році життя від серцевого нападу у власній квартирі. Похований на Байковому кладовищі.

 

Леопольд Ященко заснував етнографічний хор "Гомін" і був його керівником. З ним відроджував у Києві український фольклор і народні звичаї. Хористи організовували для киян традиційні відзначення календарних свят і брали активну участь у столичних мітингах. "Гомін" уперше в Києві виконав гімн "Ще не вмерла Україна" публічно. Жартома хор називали "пересувним центром української пісні".

"Коли збиралися велелюдні українські здвиги у Києві – пан Леопольд вів туди свій хор, - пригадував релігієзнавець та політичний оглядач Андрій Ковальов. – Попереду несли хоругву "Гомону" – це стиль українських мітингів. Хор заводив до співу тисячі людей на площах. Я чув його на Тарасовій горі у Каневі, на День незалежності, на Помаранчевій революції, на Мовному Майдані, на Революції гідності. На мітингу за визнання УПА на початку 2000-них, коли нас на Хрещатику зібралося кілька сотень проти комуністичних "боксерів" і тітушок, багатьох побили. Навіть коли вже розходилися - біля метро виловлювали тітушки і "мєнти" - били за те, що носиш вишиванку. Хор "Гомін" не злякався, гордо стояв і співав".

Самого Ященка можна було чи не щодня зустріти у громадському транспорті із сопілкою ще за часів радянської влади. Він награвав на ній народні мелодії і піднімав настрій містянам.

"Був промоклий осінній день кінця 80–х, коли у напівпорожній тролейбус підсів сивуватий чоловік і, діставши сопілку, почав щось награвати. Це було настільки несподівано, що все раптом зникло: і дощ, і старий тролейбус, і невдоволені обличчя пасажирів — лишилася тільки мелодія, трепетна і щира. І коли чоловік вийшов біля метро Либідська (тоді — Площа Дзержинського), тролейбус поїхав далі, порипуючи, але в цьому рипінні вчувалася мелодія сопілки", - написала журналістка Наталка Позняк-Хоменко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Колишня зв'язкова УПА померла за 3 дні до дня народження

 

Ященко народився і майже все життя провів у Києві. Лікарі забороняли його матері народжувати, але жінка не послухалася. Отримав ім'я Леопольд, бо тоді в середовищі інтелігенції була мода на іноземні імена. Дитиною втратив обох батьків – вони у різні роки померли від туберкульозу. Хлопець жив разом із тіткою Галиною, сестрою батька.

Після закінчення школи кілька місяців провчився у Політехнічному інституті, але мав потяг до музики. Посеред навчального року зайшов до Київського музичного училища імені Глієра — проситися, щоб прийняли.

"Знань, музичної бази не мав ніякої, але бажання вчитися було величезне. Його вислухав відомий хоровий диригент, професор Павло Муравський. Він одразу відзначив ідеальний слух і зарахував його на єдино можливий без спеціальної підготовки факультет — хорового диригування", — розповіла дружина Лідія Григорівна Орел.

Закінчив аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. Максима Рильського. Став старшим науковим співробітником відділу фольклористики. Об'їздив з експедиціями усю Україну і зібрав сотні народних пісень.

 

"Найважчим для Леопольда Івановича у фольклорних експедиціях було повернення в інститут, - згадувала співробітниця Галина Рубай. – Із села в село, бувало, переїжджали по кілька разів на день, і це його дратувало: як, мовляв, можна записувати фольклор з наскоку, не поживши тут, не пізнавши села зсередини. Кінчалося тим, що на якійсь дорозі ми губили його і поверталися з відрядження самі. Дома хвилювалися, начальство обурювалось, а він з'являвся зненацька через тиждень-два, безмежно щасливий, з оберемком унікальних матеріалів".

1968-го Леопольд Іванович поставив свій підпис під колективним листом – протестом проти політичних репресій над інтелігенцією. За це його було звільнено з інституту.

"На роботі викликали на розмову: "Ваш вопрос обсуждался на собраниях. Вам нужно подписать письмо, что вот эти люди вместо того, чтобы поднимать нашу культуру, ее гробят своими виступлениями. Если ви его подпишете, я буду настаивать, чтобы вас вернули к работе". Я не розписався. Довелося розпрощатися", - згадував Ященко.

 

За рік на громадських засадах Леопольд Іванович заснував етнографічний хор "Гомін". Перший імпровізований виступ відбувся у Великдень на місці сучасного Співочого поля. Хор започаткував на Трухановому острові святкування Купала, а 22 травня щороку вшановував пам'ять Тараса Шевченка біля пам'ятника.

"Пригадую концерт на День Перемоги у Парку Слави: співали артисти, репертуар був, як і все тоді, "опорно-показовий", - розповідає Юрій Гулій, тодішній учасник хору. – Ми верталися з репетиції, усім хором стали слухати. Раптом на сцені трапилась заминка. А Леопольд тут як тут: "Є нагода поспівати". І заспівали веснянок: одну, другу, третю. Організатори стоять, ніби громом вражені, а люди довкола аж стрепенулися. Та дуже скоро серед глядачів побільшало солдатів і міліції. Все ближче до нас, мовчки так наступають і все далі нас відпихають від сцени. Закінчили, пішли. І забрали з собою майже всіх глядачів".

Після виступу 22 травня 1971 року біля пам'ятника Шевченку хор ліквідовано як "націоналістичний". Його керівника виключено зі спілки композиторів. Почалися виклики на допити в КДБ та обшуки квартири. Якось Ященка навіть арештували "за дармоїдство".

"Коли Лідії Григорівні вдалося пробитися до нього, Ященко зустрів її словами: "Ти нотний папір принесла?!", - написала журналістка Ірина Сикорська.

"Від нас вимагали покаяння. Підсовували заготовлені доноси з іменами тих, хто, на нашу думку, заважав розвитку української культури. А імена були які — Надії Світличної, Оксани Мешко, Михайлини Коцюбинської. Як ми могли таке підписати?", — розповідала Лідія Орел.

Леопольда Ященка поновили у Спілці композиторів 1989-го. До того часу і "Гомін" відродив свою діяльність. Через чотири роки фольклориста нагороджено Шевченківською премією "за активну діяльність щодо збереження, відродження та популяризації української народної творчості".

"Ми зустрілися востаннє, коли я знімала його та Лідію Орел, - написала журналістка Наталка Фіцич. – Прощаючись, сказала, як багато для мене значили оті святкування Купала. А він так пильно глянув і відповів: "То не забувайте приходити і потім, бо це вже київська традиція". І посміхнувся у свої білі вуса".

Цитати Леопольда Ященка:

"Сопілка мені допомагає. Коли хтось їде на ескалаторі і слухає, йому передається цей весняний настрій. Виповзаємо на ескалаторі на новий щабель — дякують мені і я дякую, що слухали".

"Інтерес до народної пісні виявляється переважно в тому, щоб послухати й побачити щось готове. Всі звикли до обслуговування. Але народна культура виросла з природної потреби творчого самовираження і самообслуговування. Наше завдання – не створити ще один "опорно-показовий" колектив, який би "демонстрував" на сцені народну пісню та обряди, а відродити кращі народні звичаї в природному вигляді".

"Вся світова культура — це сукупність національних. Втратить свою Україна — одночасно втратить і світ".

×