Про любов

Соня обціловує свою кішку. У спину, носик.

– Люблю її. Така слухняна і спокійна. Скажеш їсти – їсть, скажеш лежати – лежатиме. В когось у телефоні фото дітей, у мене – Муркою вся пам'ять забита. Кицька пробирається до дверей, стає на задні лапи, нявчить. Хоче гуляти.

– Ні. І не думай. Втечеш, що я без тебе робитиму? Я занадто сильно тебе люблю. Там сиди, – Соня відганяє кішку на балкон.

До того вона віддала іншу кішку подрузі, бо була агресивна, ховалася під ванну й кидалася на людей.

– Не могла дочекатися, коли її спекаюся. Така неслухняна. Незручна.

У подруги кішка за місяць освоїлася, спить із нею, нікого не дряпає.

Інша жінка грілася на сонці в парку – пряма постава, коротка стрижка, окуляри. Я спитала, як справи. І відтоді лише слухала. Про те, як вона працювала 40 років на якомусь заводі в центрі міста, якою гарною була замолоду і як на неї озиралися. І як вийшла заміж за одного з кавалерів. А зараз удова й пенсіонерка. Тільки й робить, що гуляє в парку. А з подій – приїзд давньої подруги, яка привозить до неї в Київ погостювати своїх онуків. Каже, дуже їх любить.

– Раз подруга залишила в мене 6-річного Сашу й 10-річну Настю. Ми гуляли. Тут Настя як вирветься, як побіжить. Сандалик згубила, насилу її перед дорогою піймала. Кажу: "Ну що ж ти, ніякої поваги до мого віку". Налякала її: дівчаток таких хапають на вулиці, рота скотчем заліплюють і використовують, як хочуть. Так вона така нахабна, огризається.

Дітей моя співрозмовниця після того зачинила у квартирі до приїзду їхньої бабусі.

– Сашечка – світла дитина. Спокійний, не гасає. Люблю його. А до Насті моя любов минула. Як ножем відрізало.

Я не стала питати, чи є в неї свої онуки.

×