Наче удвох

"Не могу с вами согласиться. Как раз сейчас поэзия на подъеме. Очень интересные ребята появляются. Женя Евтушенко, например". – "Кто-кто? Евту-ше-нко?" – "Не читали. Вот видите. Очень обещающий поэт" – із цього діалогу у фільмі "Москва сльозам не вірить" я вперше малою дізналася про Євтушенка. Потім бачила його прізвище в титрах до "Іронії долі" разом із Беллою Ахмадуліною, Мариною Цветаєвою. Сусідство з такими авторами підказало, що Євтушенко – дядько не в тім'я битий.

Потім були інші його пісні, лірика, що читав чоловік, який мене кохав. До реальної зустрічі з поетом знадобилося пройти 20 років.

На творчому вечорі в палаці "Україна" він сипав словами без упину. ­Імена легенд ХХ століття так і зривалися з вуст: Мірей Матьє співала його пісні, Луї Армстронґ розсував усі столики в кабачку на Мангеттені, щоб віддати найкраще місце Євтушенку. "Бітли", самі "Бітли" не могли розпочати виступ, щоб не читнути за лаштунками щось із його останньої збірки.

Я не ваша поклонница. Это мама послала меня за автографом

Публіка тільки встигала ковтати відомі імена. Мене ж прошкребло від його щирості. Сидячи на сцені перед сотнями слухачів, розказував про розлучення, про свій біль так інтимно, наче ми були удвох.

– И тут я увидел мраморную руку, как-то по-родному пульсирующую. Поднял взгляд – и ее глаза окатили меня северной синевой. Влюбился сразу. "Я не ваша поклонница. Это мама послала меня за автографом". "Кто мой соперник?" – спросил. "Я больше люблю Окуджаву", – сказала она. И эта встреча произошла в такое тяжелое время, и она гораздо моложе меня". Декламує:

И мы лежим с тобой не на постели, а на тумане, нас держащем еле. Я – призрак. Я уже не разобьюсь. Но ты – живая. За тебя боюсь.

Хтось схлипує поруч. "Последняя попытка стать счастливым" – так називається вірш – Євтушенку вдалася. З жінкою із північно-синіми очима поет одружений уже 26 років.

×