Колонія для Юлі

- Юлі дали "пожизнєнно", - каже мама.

- З чого ти взяла? - лякаюся.

- Її ж перевели в ту колонію, про яку ти писала. Там же пожиттєво сидять.

- Там ще звичайна тюрма є.

Качанівську жіночу колонію N54 у Харкові вважають зразковою. Мені показали швейні цехи, школу і профучилище, де навчають п'яти спеціальностей. Хвалилися гуртками вишивання, м'якої іграшки. А ще в колонії доглянута територія для прогулянок із трояндовими клумбами і церквою. Є зимовий сад із фазанами і фонтаном.

Кімнати для ув'язнених сяяли чистотою, бездоганно заправленими ліжками, новою сантехнікою і відсутністю ґрат на вікнах.

Вишколена жінка-офіцер, яка проводила екскурсію, старалася як могла. Навіть їжу тюремну дала спробувати. Ячмінний суп, вівсянка з м'ясом виявилися смачнішими, ніж у моєму готелі із чотирма "зірками".

Все "кричало": от у нас і тюрма наче, але ж є всі умови для життя. Я вийшла здивована: ніяких наручників, нар, і душ кращий, ніж у мене вдома.

Ніколи не думала, як і чим живе Юлія Тимошенко, а це раптом чітко уявилося, як вона крокує в шерензі жінок в однакових голубих халатах і взутті без підборів - їх просто не можна носити. Волосся сиве, бо його заборонено фарбувати.

Бачу, як вона шукає в бібліотеці Харукі Мукакамі, Умберто Еко чи хоча б Тараса Прохаська. Здивована бібліотекарка розводить руками:

- У нас тіки "тарзани" і "анжеліки".

Навіть можу уявити, як Тимошенко наказують за порвану книжку. За таку провину  змушують прочитати дві сторінки статей Леніна й переказати.

Ось вона чекає черги біля холодильника, обмотаного ланцюгом із навішеним амбарним замком. Його відмикають у зазначені години, щоб не було крадіжок.

Усе це може бути. Але як Юля, склавши руки, сидить на лавці і безвольно дивиться в одну точку, не уявляю. Не можу уявити.

×