Ексклюзиви
Субота, 16 лютого 2013 15:00
Наталія Павленко
Наталія Павленко
Наталія Павленко

Цитуйте мене

– Помните, что я еще живой ваш классик! – жінка підіймає вказівний палець.

Вона – ректор одного з приватних вузів. Сьогодні святкує ювілей. До нього видала восьму збірку своїх поезій.

В актовому залі вузу подруги і рідня з оберемками квітів, чиновники, генерали у завішаних нагородами мундирах. На порожній сцені – трон. Справжній, величавий, оббитий золотавою тканиною.

– Невже вона на нього сяде? – питає худенька дівчина свого немолодого сусіда з сивою борідкою. – Може, це якийсь театральний штрих, який мають обіграти?

– Дивись і насолоджуйся, – ­сміється той.

Этот трон и я идеально подходим друг другу

– Думаю, что этот трон и я идеально подходим друг другу, – виходить на сцену іменинниця в шитому золотом піджаку.

2 години на троні читає свої ­вірші. Дівчина поруч не може втриматися – коментує кожен.

– Ти – цинік, перестань давитися сміхом, – чоловік із борідкою стискує їй лікоть. – Зараз тебе під білі рученьки – і виведуть.

– Але ж це цирк! "Включи свою улыбку" – що це за вірш?

Сестра ювілярки надтріснутим голосом виконує кілька пісень-­присвят. Зрештою, поетичний вечір переходить у вітання від гостей і підношення квітів. Військові, брязкаючи нагородами, виходять на сцену. Виявляється, вони – генерали від козаків. Плутаючись у підрядних реченнях, виголошують промову і дарують ректорці звання козацького генерал-майора й берегині усього роду людського.

На завершення один із приїжджих з Москви вручає їй збірку поезій Велимира Хлєбнікова і Володимира Маяковського. І цитує щось із книжки.

– Желаю вам, чтоб далее вы цитировали не их, а меня! – каже ректорка.

Біля найближчого смітника роблю те, чого досі ніколи собі не дозволяла: викидаю книжку ювілярки.

Зараз ви читаєте новину «Цитуйте мене». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

15

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода