Як героїзувати Бандеру і Шухевича на Сході України?

Якщо існує єдина українська нація, то повинні бути спільні герої. Єдність на цьому і базується. Будь-яка країна Європи має своїх героїв. Відсутність спільної історичної пам'яті в Україні пояснюється тим, що була колоніальна спадщина. В одній частині України витравили цю пам'ять, а в іншій вона залишилась. Насадження радянської ідеології призвело до того, що Степан Бандера і Роман Шухевич апріорі сприймаються деким як негативні персонажі. Богдан Хмельницький є героєм для всієї України. Хоча його можна звинуватити у відсутності гуманізму, у певній ксенофобії. Проте сприймаємо нормально, бо в радянські часи про гетьмана не говорили поганого. Якщо про одне і те ж розповідати 100 років, то оцінка формується вже на генетичному рівні.

Герой - це не людина без вад і контраверсійності. Цей термін умовний. Наприклад, у росіян герої - Петро І Великий і князь Олександр Меньшиков. Вони спричинили загибель 20 тисяч українців у Батурині. Якщо брати ХVIІІ ст., то це акт геноциду. Проте вони вирізали не своїх, тому для росіян це не є проблемою. Хоч вирізали і своїх, коли згадати репресії проти старообрядців. А польський воєвода Степан Чернецький пройшов вогнем і мечем територією Правобережної України, вирізав кілька десятків містечок Гетьманщини, викинув тіло Богдана Хмельницького з могили, що досі його поховання не знайшли. Але ми не кажемо, щоб не вважали його героєм Польщі, чи Петра І - героєм Росії.

Така ж ситуація в Україні. Можливо, Бандера і Шухевич винні у смертях людей, які не з власної волі воювали проти українців. Однак це питання війни. Тим паче вони воювали на своїй території і відстоювали права українців. Романтизувати їх не варто. Треба лише розповідати всю інформацію, якою володієш. Герой - теж людина, тому вчинки за життя були різними. Коли ми приховуємо погане, то робимо їм гірше. Адже, коли людина дізнається повну правду, то змінює своє ставлення.

Щоб Бандера і Шухевич стали героями для всієї країни, треба доносити інформацію про них у фільмах, передачах, книгах і ЗМІ. Люди володіють однією інформацією, але не знають іншої. На рівні науки це не проблема. Науковці давно пройшли ці питання. Вони стоять на порядку денному лише у суспільства. Цим повинна займатись влада. Вона має бути зацікавлена в органічності духовних пріоритетів на усіх українських теренах. Інакше буде як у Бельгії, яка знаходиться на межі розвалу через поділ на валлонське і фламандське населення. Або Канади, у якій є проблема французької й англійської пам'яті. Якщо влада про це не дбатиме, то розкол може стати цілком реальним.

Оцінка Бандери і Шухевича на Сході України насправді не є дуже поганою. У вищій школі це питання розв'язане і викладання ведеться з українських національних позицій. У підручниках проблема була вирішена ще в 1993-1994 роках. Мав відношення до них, тому знаю, що все подано тактовно і правильно. Свій виховний вплив вони виконують. Підручники діють по всій Україні і однаково висвітлюють ці постаті. Для молодшого покоління це не є такою проблемою, як для старшого. Дитина живе у новому суспільстві, отримує іншу інформацію, може співставляти і робити самостійні висновки. Ця проблема буде відходити на маргінес і вирішиться за якихось 10-20 років.

Потрібно більше доступно написаних книг про визвольну боротьбу людям, які не є фахівцями. Досліджень є достатньо, але це наукова річ. Треба давати вже популяризовану продукцію, яка є зрозумілою. Росіяни і поляки видають у десятки разів більше історичної продукції, ніж українці. У польській книгарні 3/4 літератури пов'язано з історією. Ми суттєво відстаємо. Це проблема не істориків, а еліти, яка керує грошовими потоками.

Будь-яку націю консолідує еліта. Якщо її немає, то націю завойовує еліта інших країн. Людей "опрацьовують" у тому дусі, який їм потрібен. Україна завжди знаходилась під впливом чужих еліт. Це триває і зараз. Наприклад, російський духовний вплив в Україні набагато сильніший на деяких територіях, ніж український. Російські олігархи володіють телебаченням і радіостанціями, а Україна не має свого інформаційного простору.

Проект, який би теж консолідував націю, - це державний некрополь. Туди варто було б знести поховання всіх визначних українців. Перенести Степана Бандеру з Мюнхена, Євгена Коновальця - із Роттердама. Для цього у Києві є гарне місце - гора Щекавиця. Це може бути меморіальний скульптурно-художній комплекс із хорошою охороною. Вони існують у багатьох країнах. Архітектурний комплекс Вавель у Польщі практично є державним некрополем. Там поховані Юзеф Пілсудський і Лех Качинський.

У напрямку героїзації багато зробив Віктор Ющенко. Інше питання, що робив він це непослідовно і некоректно у багатьох речах. Зате він першим поставив питання історичних цінностей. Не побоявся говорити про постатей, які для багатьох є каменем спотикання. Йому треба віддати належне.

Єдиної історичної правди немає. Є правда для росіянина, а є - для українця. Ми не можемо нав'язати східним сусідам сприймати Івана Мазепу як свого героя. Війна міфів триває вже 200 років. Це - частина сучасної війни між сильними і слабкими країнами за нові сфери економічної продукції, за домінування у сфері духовного життя. Треба знайти своє місце у цій війні і свою правду. Ми не повинні цього боятись.

Ігор Гирич, історик з Інституту української археографії та джерелознавства НАН України

×