В Україні є расизм

В Україні однозначно є расизм. Тільки він український, себто направлений проти самих українців.

Расизм як "дискримінація за ознаками національного, релігійного чи етнічного походження з метою знищення або применшення визнання", трапляється у нас на кожному кроці. Мені не потрібно далеко ходити за прикладами - достатньо лиш перечитати коменти до власних статей. Ось підбірка "the best of"  від шанувальників моєї творчості - мовнюки, усраїна, галіцаї, бандерлоги. І це лиш найпристойніші з усіх непристойних расистських неологізмів.

Чи взяти для прикладу те, що звучало недавно в ефірі з уст держслужбовців вищого рангу - "недораса", "відрижка", "оранжева чума".  І головне, що їм за це нічого не було.  А от грецьку спортсменку вигнали  з олімпійської команди за некоректні висловлювання в Твіттері щодо африканських іммігрантів, бо це суперечить олімпійському духові. Схожа ситуація трапилася і з захисником швейцарської футбольної збірної. Тільки на цей раз він неґречно висловився на адресу Південної Кореї. А Джона Ґальяно прогнали з модного дому Dior за образу євреїв. Безкарно можна ображати тільки українців, особливо в Україні.

Та мене обурюють не самі ображання - вони лише свідчать про низький культурний і духовний рівень розвитку їхній авторів. Мене обурює те, що ми, українці, так покірно все це зносимо. То ж наша проблема не в тому і не в тих, хто нас принижує, а в тому, що ми дозволяємо зі собою так чинити. І ніколи нікого не виключаємо з олімпійських збірних, модних будинків, верховних рад чи власних сердець.

Безкарно можна ображати тільки українців. Особливо в Україні.

Нам конче треба підхопити десь вірус власної гідності, який допоможе нам допомогти собі себе поважати. Цим вірусом можна заразитися, читаючи  знамениту промову Мартіна Лютера Кінґа "I have a dream", що визнана найкращою промовою ХХ століття і вважається шедевром ораторського мистецтва. Вона заразила, чи то вразила, афроамериканців так, що підняла колишніх рабів на боротьбу за свої права та свободи, і за якихось п'ятдесят літ один із них став президентом країни.

I have a dream, - говорив Мартін Лютер, - що одного прекрасного дня нація підніметься і зрозуміє: всі люди створені рівними, і на червоних пагорбах Джорджії сини колишніх рабів і сини колишніх рабовласників зможуть сісти за спільний стіл братства.

І я також маю свою мрію - що одного прекрасного дня це зрозуміють на синьо-жовтих пагорбах Києва. Зрозуміють, що принижувати гідність будь-якої з націй - суперечить не тільки олімпійському духові. Це суперечить просто Духові. Зрозуміють, що в Україні треба захищати українське, бо більше немає місця на цій планеті, де це можна зробити. Бо навіть вимираючий підвид комашок має право на захист у Червоній книзі просто тому, що він є, і його може не стати.

Я маю мрію, що одного прекрасного дня українці перестануть соромитись говорити рідною мовою. Що в газетних кіосках буде багато української періодики, а в книгарнях буде багато українських книжок. І що ukr.net, нарешті, буде спершу завантажуватись українською, а до моїх статтей не буде жодного расистського коментаря. І що в один прекрасний день сини колишніх рабів Московії і Речі Посполитої зможуть сісти за спільний стіл братства.

×