Російська не має бути мовою порозуміння між українцями і кримськими татарами, вважає кримчанин Алі Татар-заде.
Це псевдонім україномовного блогера, користувача соцмережі Facebook, який українською мовою пише на тему Криму, в тому числі повідомляє тамтешні новини. Подробиці про себе не розголошує. В контактних даних зазначено, що він у Сімферополі. Один київський сходознавець підтвердив, що знає людину, яка ховається за цим прізвиськом, однак не вповноважений її розголошувати. Приставка "-заде" є патронімом. Щось на зразок "Алі Татарович". Відтак обране ім'я - такий собі побратим псевдонімів як Леся Українка, Шаміль Ісраель, Мустафа Ататюрк.
Алі Татар-заде переконує, що в усіх українських школах треба запроваджувати вивчення кримськотатарської мови. З його доводів: "Українці почнуть розуміти тюркську мову. Це відкриває для них тюркський світ, із такими потенційними партнерами як Туреччина, Казахстан, Туркменія, поки-що-поневолені народи Ерефії (від РФ. - Gazeta.ua). Краще знатимуть походження до десятини слів своєї мови. Почнуть розрізняти арабські та єврейські літери. Це розширює незалежність суджень і думок. У тому числі, наприклад, коли загрозливого вигляду хлопець на фотожабі стоїть під жахливою в'яззю, яка всього лиш означає "фруктовий магазин". Ми покажемо всій Європі, як насправді вміємо вирішувати мовні й етнічні питання. Деяким навіть буде чого в нас повчитися..."
Gazeta.ua пропонує письмове інтерв'ю з Алі про подальше співжиття українців і татар у Криму та решті України.
Чому вважаєте свою постановку питання справедливою?
- Українці сьогодні фактично лише виборюють статус корінного народу. Але щонайменше ще один народ є корінним для України – як півостровної, так і в материковій частині. Це кримські татари. Материкової, бо вся так звана Новоросія московських агітаторів була вотчиною ногайських племен Єничкуль, Джамбуйлук, Єдісан та Буджак, а це разом із володіннями запорожців та підтурецькими вілаєтами складало добру половину всієї сучасної території держави. Виселені з Криму греки – уруми та румейці – живуть у Приазов'ї. Кримські вірмени, кримчаки, караїми, які були носіями кримської мови, створили собі значні культурні осередки аж на західній Україні.
Рано чи пізно постане питання руба: або кримська мова стає другою державотворчою й офіційною по всій Україні, або кримські татари отримують широку автономію на її частині - в Криму. Поки що це звучить конфліктно, і саме так питання сприймають гарячі голови. Проте насправді це повністю європейська постановка питання.
Завдяки інтенсивному культурному обміну, який я пропоную, українці поступово оволодіють кримською літературою та основами кримської мови, а кримські татари - сповна українською мовою та літературою.
Використовую термін "кримська мова". Він означає сукупність трьох діалектів кримськотатарської мови, а також етнолекти інших народів – караїмів і кримчаків як корінних народів Криму нарівні з кримськими татарами. Ці етнолекти то вирізняють до окремих мов, то зводять до говірок. Це стосується також мови кримських греків – урумів, тюркомовної частини корінного населення, депортованого до Приазов'я імператрицею Катериною та Суворовим 1778 року. Сказане справедливе і для визначення "кримська література". Під нею розумію не літературу про Крим, не твори написані в Криму чи твори кримчан, а корпус літератури, створений "кримською мовою" - вищенаведеними її варіантами, а також сьогодні вже зниклими, наприклад, вірмено-кипчацькою, яка існувала до пізнього середньовіччя.
Це пом'якшить і полегшить будь-який варіант вирішення "кримського питання" вже в недалекому майбутньому – коли керуватимуть державою наші дорослі діти. Замість взаємного нерозуміння, матимемо культурну спорідненість, і тоді питання кримського статусу - народу, мови, регіону - в Україні перетворяться з політичних на технічно-бюрократичні. А головне – діалог вестиметься в доброзичливому та конструктивному руслі, можливий навіть не компроміс, а повний консенсус.
Окремо взятому українцеві це наскільки потрібно?
- Розуміючи устрій і принципи однієї з тюркських мов, ви легко знайдете ключик до розуміння турецької, середньо-азійських мов. Тим більше, що літературна кримська мова містить в собі дивовижне поєднання двох основних груп тюркської мовної родини – огузької та кипчацької. А ще - принципово інша граматика і філософія мови розширює емоційну та логічну складові роботи мозку. А у недалекому майбутньому Україна матиме багато ділових контактів із країнами Середньої Азії та новими республіками тюркомовних народів Російської Федерації.
Кримськотатарському народу це дасть не менше плюсів, ніж українцям, правда?
- Повністю погоджуся. Cама тільки підготовка цієї ініціативи зробила б великий внесок у справжню інклюзивність Української держави для кримських татар. Це і безсумнівний моральний комфорт, який досягається без утиснення когось і не за чийсь рахунок. "Щастя – це коли тебе розуміють". І коли для цього не треба вдаватися до третьої мови-посередника, що її в такому статусі пропонувала для кримсько-українського спілкування спочатку романівська імперія, потім радянська влада і сучасні промосковські шовіністи.
Запровадження шкільних курсів вирішило би професійні питання цілої плеяди кримських емігрантів. Кажу "плеяда", бо вчителі кримської й української мови в Криму – це повноправні складові місцевої еліти, в її культурному і суспільному значенні. І багато з них не в силах терпіти руйнування всього, на що вони поклали життя до окупації, нищення шкіл прямо на очах. Вони стають високопрофесійними емігрантами на материк, але незважаючи на свій фах мають проблеми з працевлаштуванням, особливо зі стабільними перспективами роботи. Тож, вважайте, кожна прийнята в місцеву школу людина з кримських біженців – це простягнута рука у важку хвилину. Так само хліб насущний надала б їм і перекладацька робота.
Наскільки здійсненна ця ваша думка зараз?
- Міносвіти України підійшло до впровадження кількох годин кримськотатарської літератури в навчальний процес і розглядає шляхи викладання кримської мови. Це приємно, та я б виступав за поступове наполегливе розширення цих екскурсів до рівня повноцінних курсів. По мірі формування навчально-методичної та текстової бази, комплектування кадрів, слід збільшувати рік за роком кількість годин, що їх присвячено кримській літературі, потім – розвинути їх в окремий курс, ввести "Основи кримської мови", а насамкінець перейти від факультативного статусу цих дисциплін до обов'язкового.
Кримська література – це взагалі невідомий нікому пласт: його не вивчали ні при царській Росії, ні при більшовиках, ні в незалежній Україні. Це великий корпус літератури, і при тому дуже багатої. Там є глибокий фольклорний ґрунт, включно з розвиненим епосом, вельми колоритними "східними" казками та захопливими легендами. В нас навіть хани з династії Гераїв ставали відомими поетами, а скільки таких було в народі... Є творчо багата середньовічна поезія, яка повільно переходить у пісенну традицію ХІХ-ХХ ст. Наприклад, на всеєвропейському конкурсі перемогла пісня Джамали, це всі знають. Але багато хто не знає, що авторка і виконавиця вплела до свого тексту прямі літературні цитати з кримськотатарської пісні.
З літературою зрозуміліше і простіше. Викладання мови потребує ретельнішої методологічної підготовки.
- Для початку викладання кримської мови треба попрацювати роки з два. В Криму вже є готові розробки для викладання кримськотатарської як для "просунутого курсу", так і в форматі "як іноземної мови", тобто з нуля. Але викладання адаптувалося під російськомовне зовнішнє середовище, а в Україні слід адаптувати під українське. Року-двох плідної та творчої роботи буде достатньо.
Важче саме з літературою. Більшість творів не перекладена українською, а багато творів – і взагалі ні на яку іншу мову. Тому знадобиться років п'ять, аби шедеври були перекладені українською, а фрагменти – адаптовані до шкільного сприйняття. Але справа того варта. Полиці українських дітей і дорослих поповняться гумористами, трагіками від романтизму до магічного реалізму. А з часом, можливо, знайдуть свого перекладача філософські роботи, труди з ісламської, християнської та юдейської релігії, які ще читав мало хто на світі.
Слушний час - після повернення півострова в юрисдикцію України чи варто це робити, незважаючи на повернення/неповернення?
- Безвідносно до того, на скільки місяців чи років затягнеться окупація півострова, Крим не перестане бути частиною України. А сама Україна – надійним тилом кримських татар. Починати треба сьогодні, а продовжувати і після визволення від агресора. Одразу зазначу, що в самому факті повернення під юрисдикцію я не сумніваюся, питання тільки в часі.
Сьогодні маємо невизначеність України з кримським питанням. Окрім хіба що міжнародного аспекту – невизнання окупації. В попередні періоди українське державне керівництво проводило дуже слабку й неефективну політику в Криму та щодо Криму. Інколи через недалекоглядність, інколи через відверту чи приховану ангажованість. Після окупації багато питань виплило на поверхню, які раніше були загнані в кут – мовляв, хай із цим розбираються наступники, але не я, "не в моє дежурство".
Вивчення кримськотатарської мови та літератури в школах після загарбання півострова змінилося?
- До окупації в Криму існувало 15 шкіл із кримською мовою навчання, і ще додатково 66 шкіл зі змішаною мовою навчання, в тому числі й кримською. Усього 81 школа. Це 13% усіх шкіл, що практично збігалося з арифметичною вагою кримськотатарського населення півострова. Сьогодні, на третій рік аншлюсу, залишилося 7 шкіл із кримською мовою навчання та 45 зі змішаною. Всього - 9% шкіл, що фактично означає лише 4% школярів. І то лише при звертанні до офіційної статистики. В реальності справи значно гірші.
На дітей і батьків чиниться шалений тиск при спробі обрати собі "нерусский язик" і не тільки як мову навчання, але навіть як предмет. Дітям-українцям за походженням категорично відмовляють у вивченні кримської мови, а дітям із числа кримських татар – на навчання українській мові. І хоча в законах країни-окупанта написане інше, але директори, щоб вислужитися перед шовіністичним начальством, демонстративно рвуть чи викидають до сміття заяви батьків, цинічно радячи їм скаржитись у суд і прокуратуру РФ.
Коли батьки приходять одні, їм кажуть що вони такі перші, тому заяву про навчання рідною мовою в них не візьмуть. Хоча це може бути вже двадцятий за ліком відвідувач. А коли батьки приносять колективні заяви, то їх не приймають, вимагаючи писати індивідуальні. Особливо активним погрожують переслідуванням через неблагонадійність. Дітей на уроці може грубо перервати вчителька, якщо ті використовують словосполучення з кримської чи української мови, а навіть на перервах учителі-шовіністи залякують, аби не сміли спілкуватися поміж собою кримською "при рускіх". Багато совісних людей не витримують такого морального пекла, атмосфери тихого терору проти дітей і колег, і поповнюють все нові лави політичних емігрантів.
Де ви народились і росли? Відколи чуєте українську мову й відколи використовуєте?
- Українська мова в Криму, попри всі міфи, мала значне поширення навіть за радянщини. Але вибірково і гротескно. Оскільки в ті часи існував дефіцит на все, в тому числі й на літературу, то бестселери російською миттєво розходилися з-під прилавка, по руках або підписках. В той же час гарні видання українською мовою, особливо переклади іноземних авторів, вільно стояли на полицях, і тому справжні інтелігенти поповнювали ними свої колекції.
Ще в дитинстві я прочитав "Незнайку на Місяці" Носова та "Витязя в барсовій шкурі" Руставелі саме українською. Та що там, навіть першу збірку автентичних кримськотатарських казок я читав в українському виданні. Подібна ситуація була в тих родинах, які мали вищу освіту. А потім, до окупації, українська мова швидко завойовувала собі носіїв завдяки телеканалам, по яких крутили гарні переклади цікавих кінострічок і серіалів.
Чим молодше було покоління, тим майстерніше володіло українською. Мої молодші родичі вже вільно розмовляли державною, коли я вмів нею тільки слухати, читати і трохи писати. Мені знадобилося поїхати в материкову Україну і прожити там понад два тижні, щоб подолати власний мовний бар'єр. В перші два дні, коли кияни постійно переходили в розмові з однієї мови на іншу, я ледве встигав за ними розуміти. На третій чи п'ятий день у голові щось клацнуло, і я став відповідати українською. Вона й досі в мене кульгає, але я наполегливо намагаюся її вдосконалювати.
З початком другого Майдану в мене з'явилося дуже багато співрозмовників, так би мовити, по тій бік монітору. Всім було цікаво і боляче від подій у Криму, і я намагаюся розповідати їм про це живою українською мовою. Часто досі збиваюсь на "суржик". Іноді переходжу на нього свідомо, щоб передати певні стилістичні звороти.
Інколи тренуюся, перекладаючи вірші з кримської мови на українську. Для себе вирішив, що колись напишу книгу про події в Криму часів аншлюсу, і неодмінно – саме українською.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Колишній віце-прем'єр АР Крим Андрій Сенченко розповів, як повертатимуть півострів.
2 
1
Коментарі
14