— Найкращий метод вивчення мови — коли вона потрібна для того, щоб вижити. Такі умови складаються в далеких країнах. Саме в них потрапляють іноземці, які приїжджають до нас навчатися. Тут ніхто їхньою мовою не говорить, — каже 55-річний Ігор Ольховський, директор Інституту гуманітарних та природничих дисциплін Державного університету телекомунікацій.
На підготовчому відділенні вузу студенти знайомляться з мовою під час прогулянок, екскурсій і майстер-класів. Викладачі з ними постійно говорять українською. Нові слова вивчають через творчі завдання та ігри. Така методика — найпопулярніша у світі. Насамперед приділяють увагу спілкуванню.
— Іноземні студенти, які вступають на навчання повністю занурюються в мовне середовище. За чотири місяці вивчення мови влаштовують концерти й вечірки українською. До кожного шукаємо індивідуальний підхід і підбираємо різні методи. Бо всі ми по-різному сприймаємо інформацію. Більшість люблять малювати й розфарбовувати картинки. Потім пояснюють українською, що вони зобразили. Називають предмети і кольори.
У Черкаському національному університеті ім. Богдана Хмельницького навчаються люди з країн Африки та Близького Сходу. Після підготовчих курсів, абітурієнти здають екзамени і вступають на обрану спеціальність. Самі визначають, якою мовою має проводитися навчання — англійською, французькою чи українською.
— Частина іноземців, які навчаються на підготовчих курсах українською, потім вступають на бакалаврат і продовжують нею оволодівати знаннями, — говорить 35-річна Наталія Андрусяк, директор Інституту міжнародної освіти Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького. — У нас вони починають з нуля — вивчають алфавіт, письмо, говоріння та розуміння сказаного. За восьмимісячні підготовчі курси пізнають основи розмовної мови.
Складною для багатьох є вимова окремих звуків. Для арабів важко вимовити слова з шиплячими звуками "ж", "ч", "ш", "щ". Не розрізняють дзвінкий "б" і глухий "п".
— Багатьом студентам важко, бо наша мова кардинально відрізняється від їхньої. Українська абетка й арабська в'язь — це протилежні речі, — говорить 42-річна Алла Таран, доцент кафедри мовознавства і прикладної лінгвістики з Черкас. — Мають труднощі з доконаним і недоконаним видом дієслова. Особливо, якщо слова з різними коренями. Наприклад "брати" і "взяв". Ми зростаємо в україномовному середовищі й не помічаємо складності нашої мови. Якось був випадок, студента викликали до дошки. Він злякався. В арабській мові подібне слово означає "зброя".
Після пройдених тем іноземці відповідають тільки українською.
— Багато дає спілкування з нашими студентами, — додає Таран. — Радимо слухати сучасні українські гурти — щоб звикали до вимови. Читати починають із найпростішого — казки. Більшість досягають базового рівня. Далі все залежить від зацікавленості й наполегливості людини. Є такі, що за кілька років почали вільно розмовляти українською. У них майже відсутній акцент.
27-річний Коббі Боаген із Гани закінчив Черкаський державний технологічний університет за спеціальністю комп'ютерна інженерія. Після підготовчих курсів і вивчення мови, 2013-го вступив на державну форму навчання. Знання української було для нього обов'язковим.
— Мова — складна. Кожне слово треба в голові провідміняти. Бо відмінків є аж сім, — говорить Боаген. — Багато працював із підручниками і вирішував купу завдань. Щодня спілкувався і писав диктанти. Важко було перші два-три місяці, потім став освоюватися. Разом із викладачами їздили на екскурсії до Києва й Умані. Постійно говорили українською. Весело і корисно проводили час. Коли ми плутали якісь слова, нас виправляли.
Каже, що найлегше вдавалося описувати себе, родину, улюблені домашні страви та природу рідного краю. Розповідаючи, вчився відмінювати слова. На заняттях часто співали, декламували "Заповіт" Тараса Шевченка і вірші Лесі Українки.
— Пам'ятаю, як довго не міг зрозуміти значення слова "цілодобово". Бачив його на магазинах. Спеціально не перекладав, хотів сам усвідомити. Якось розбив його на два слова і зрозумів, що "ціла доба" — означає "без перерви", тобто — працюють постійно. Народна страва моєї країни називається "Фуфу". Якось написав твір про неї і дав почитати кільком людям. Вони одразу починали реготати. Тепер я сам із таких речей сміюся.
3 
1
Коментарі