— Українську мову раніше чула в основному в піснях "Океану Ельзи", "ВВ", "Хардкіс". Бувало, в голові засяде якась композиція і крутиться протягом дня. Не все розуміла і хотілося дізнатися точний зміст. Іще мене цікавила різниця між "і", "ї" та "и". В чому особливість літери "є", — розповідає 25-річна журналістка Надія Анісович, яка народилася і живе у Мінську.
Там відвідує курси української мови. Їх третій рік поспіль організовує Посольство України в Білорусі, спільно з Товариством білоруської мови імені Франциска Скорини.
— Про курси я чула давно, але ніяк не могла на них вийти, — каже. — В березні минулого року відвідала Фестиваль мов. Учасники розповідали про свою рідну мову або ту, що добре вивчили. Там я познайомилися з викладачкою української, яка привела мене на курси. За місяць навчальний рік закінчився і при посольстві влаштували випускний вечір. Нас вітав посол України в Білорусі Ігор Кизим. Слухачі курсів підготували програму — виконували традиційні українські танці, співали народні пісні та читали вірші.
Заняття проводять раз на тиждень, вони безкоштовні.
— Працюють дві викладачки. Обидві вийшли заміж за білорусів, тому живуть у Мінську, — говорить Надія Анісович. — Ірина зі Львова веде розмовний клуб. Його відвідувачі читають і обговорюють книжки українською. Оксана з Бережан на Тернопільщині веде групу для початківців.
Є такі, хто пройшов початкові курси і займаються далі. Вивчають граматику, читають, перекладають та пишуть диктанти.
— Найчастіше до нас ходять ті, хто мають родичів в Україні чи ведуть якісь справи з українцями. Є любителі мов. Знають польську і прагнуть вивчити ще одну мову країни-сусідки.
Діють курси для дітей. На них водять синів і доньок ті, хто приїхав працювати в Білорусь. Щоби вони не забували мову.
— Подобаються слова, що звучать не так, як у нас. Наприклад, "літак". Білоруською це буде "самальот", як і російською. Українською — зрозуміло, але зовсім інакше, — розповідає вона. — Найскладніше для мене — це вимова. В ній чути білоруську. Звук "о" за звичкою читаю як "а". Але на слух українську вже сприймаю добре і читаю теж. Поки що у мене рівень А2 — це другий із шести етапів вивчення мови. Після дворічного курсу планую володіти українською настільки добре, наскільки це можливо.
Курси української мови існують не лише у столиці, але й в інших білоруських містах.
— Дуже люблю Турів. Містечко розташоване у Гомельській області на Поліссі, за 80 км від кордону з Україною. Там люди досі розмовляють на поліському діалекті. У ньому багато білоруських і українських слів змішуються і живуть своїм життям. Вивчення української допомагає мені краще розуміти цей діалект. В Україну я їздила відпочивати з двох років. Найчастіше — в Євпаторії, Ялті, Алушті, Затоці, Одесі, Білгороді-Дністровському, Києві та Львові. Минулого літа їздила до Луцька на школу української мови. Хотілося би ще побачити Ужгород з його сакурами і Карпати. Планую навесні.
З родичами жінка спілкується російською. До вивчення української вони поставилися позитивно. Розуміють, що це додатковий розвиток. Статті пише білоруською, лише іноді виконує замовлення російською. З колегами спілкується обома мовами.
— Про те, що білоруської мови в нашій країні мало, кажуть ті, хто її сам не вживає, — говорить Надія Анісович. — Це через прив'язаність до інтернету. Там нібито легше знайти потрібну інформацію російською. Але це не так. Я перевіряла. Так само з людьми. Як дізнатися, чи розмовляє людина білоруською, якщо з нею не поговорити? Від більшості знайомих чую, що їм дуже подобається наша мова, однак не вистачає практики. Тому бояться почати розмову, але із задоволенням підтримують її. Хотілося би більше ініціативи від державних органів та установ у поширенні білоруської мови. Цього не вистачає. Навіть у школах більшість предметів у нас викладають російською. Повністю білоруськомовних закладів небагато.
2 
1
Коментарі