— Українську вивчали в школі, але ніхто не розумів, для чого. Не знали, де її можна використовувати, і тому ставилися до мови несерйозно. Пам'ятаю, як мама читала "Енеїду". Я не сприймав більшості слів, — розповідає 33-річний Віталій Андрієць із Черкас. Народився і до 2014-го жив у Луганську.
— На вулиці, в університеті, на роботі, на телебаченні — всюди панувала російська, — веде далі він. — Українською розмовляли лише старі люди по селах. Туди переїжджати ніхто не збирався, то для чого було вчити мову. Багато хто замислився над значенням державної мови лише з початком війни на Донбасі.
Я тоді вирішив перейти на українську. Саме навчався в Київській семінарії і бачив, що відбувалося в столиці. У Луганську все тлумачили і подавали зовсім не так. Сперечався зі знайомими, але намарно. Вирішив відгородитися від них мовою. Кілька років тому знайомий у соцмережі поширив пост зі словами "Кажеш, що любиш Україну, а ти ділом доведи — переходь на українську". Відтоді я почав писати в інтернеті тільки українською, навіть видалив російську з клавіатури. Достатньо було простого заклику. Раніше влада нічого не робила для популяризації національних цінностей на Донбасі. Натомість людей годували імперіалістичними лозунгами. Усі "сиділи" на російському телебаченні. Воно робило свою справу. Все українське перетворювали на провінційне і другорядне.
Зміни на власні очі побачив у 2013-му. Тоді з друзями проїхав машиною від Луганська до Львова. Відчув справжню українську ментальність. Надто — після переїзду через Дніпро на Правобережжя. Це видно по перехожих, продавцях, поліції. У Луганську були ділянки дороги, на яких роками стояли знаки про ремонтні роботи. Там треба було скидати швидкість. Насправді дорогу ніхто не ремонтував, а в таких місцях завжди сиділи даїшники. У Центральній та Західній Україні жодного разу не побачили такого знаку. Я навіть заходив на пости і питав: "А де ваші обмежувальні знаки?" На що там з подивом відповідали: "Для чого їх ставити?" Натомість у Львові до нас підійшов поліцейський і попросив перепаркуватися у дозволене місце. Це було навдивовижу, бо в Луганську вже "попали б" на гроші.
Зараз докладаю зусиль щоб грамотно розмовляти українською. Не люблю, коли проскакують русизми. Помітив, що багато людей використовують суржик і не паряться. Я так не можу. Знайшов додаток для мобільного телефона, який допомагає вивчати нові слова українською — "Р.І.Д". Надсилає терміни і, якщо ти не розумієш їх, — пояснює. Для мене — це як студіювати іноземну. Більшість слів — відкриття, я сам би ніколи не вгадав їхнє значення.
Буває, такі трапляються під час розмови з кимсь, і я не хочу показати свою необізнаність. Якби був дитиною, перепитав би. А коли вже дорослий — соромно. Зазвичай просто киваю, а потім шукаю пояснення. Так було зі словом "шкереберть". Випитував у знайомих, але й вони не одразу змогли пояснити. Бо не всі відповідники наших слів є в російській.
Часто люди, яким за 30, не розуміють, для чого вивчати мову, ламати себе. Практично все в країні можна "вирішити" російською. Навіщо витрачати час і докладати зусиль для подолання цього бар'єру. Часом, мене виправляють недоброзичливці. Аби підкреслити мою "неграмотність". Мовляв, говорив би, як раніше, і не вигадував. Самі українською зазвичай не користуються, бояться помилятися.
Зараз маю певну базу, що елементарно допомагає спілкуватися. Надихає підтримка людей. Знають, звідки я приїхав, і допомагають. На День народження друзі подарували книжку проекту "Мова — ДНК нації". В ній за допомогою ілюстрацій доступно пояснюють вживання і написання слів, мовні правила.
Та якось самовпевненість зіграла зі мною злий жарт. Запропонували знятися у відеоролику і начитати промову. Так нахвалювали мою вимову, що я погодився. Багато разів перечитував текст. Під час зйомок почув, що насправді моє мовлення — далеке від ідеалу. Прозвучало так, ніби я мав такий собі "донбаський акцент". Стало ніяково. Чекав, аби швидше відпустили.
Українська мені подобається. Вона м'якша за російську, мелодійніша. Має бути єдиною державною мовою. Її найперше повинні знати всі громадяни. Користуватися на робочих і в громадських місцях. Тоді будемо єдиним народом і добре розумітимемо одне одного.
4 
1
Коментарі