Сьогодні День журналіста. Свято професії, яка має величезне соціальне значення і від якості якої залежить загальний розвиток будь-якої країни. Особливо такої мінливої й непередбачуваної, як Україна.
Навряд чи мають багато підстав радіти нинішньому стану справ у професії українські журналісти. Набагато більше причин тішитися у їхнього природного опонента – влади. І не лише тому, що нею вже "знейтралізовано" більшість медіа, насамперед телебачення. Януковичу так само вигідна часткова свобода тих засобів масової інформації, які ще можуть висловлювати власний критичний погляд.
Зокрема, з огляду на потребу збереження мирних стосунків із Заходом. У Януковича вочевидь розуміють, наскільки свобода медіа є чутливим для демократичного світу питанням. За всієї проблемності в цьому України, вона поки що виглядає виграшно порівняно з сусідніми Росією та Білоруссю. Там клієнт уже швидше мертвий, ніж живий – у нас ще навпаки. Для того ж Євросоюзу ця різниця важлива і її часто зауважують.
Водночас надання певній кількості медіа можливості критикувати владу абсолютно не загрожує останній. Контроль над прокуратурою, судами та міліцією забезпечує панівному класу індульгенцію на будь-яке беззаконня чи некомпетентність - скільки б не волала про це преса. Чи то йдеться про закупівлю за фантастичними цінами бурових платформ або малини для президентської адміністрації, побиття журналістів чи чергову аварію за участі п'яного "мажора", фальсифікацію виборів чи хронічне бездоріжжя. Як правило без наслідків залишаються у нас факти, оприлюднення яких пресою цивілізованих країн спричинило б масові протести, відставки, кримінальні справи і покарання винних.
Така ситуація вигідна можновладцям не лише в сенсі власної безкарності. Відсутність реакції на викривальні чи критичні матеріали преси посилює зневіру людей у зміни на краще. Звичайно, не надихає воно й самих журналістів. А це саме те, що потрібно нинішній владі. Суспільна апатія – чи не найбільше її набуття за останні три роки, набагато цінніше за тотальний контроль над усіма державними інституціями.
Ну а для тих, хто ще не втомився реагувати на свавілля, беззаконня та бездарне урядування ця часткова свобода медіа є своєрідним клапаном для випуску пари. Янукович цілком розумно не закручує кран до кінця, залишаючи невеликий отвір. Віртуальні протести й радикалізм в інтернет, наявність в медіапросторі гостро критичних матеріалів – для влади це чудовий замінник реального масового спротиву.
Тож медіа в Україні практично не можуть нині сповна виконувати свою традиційну соціальну функцію ланцюгового собаки на сторожі інтересів суспільства. Так само складно українській журналістиці бути бізнесом, яким вона є в демократичних країнах. Підконтрольність владі та ця специфічна часткова свобода означає для професії поступову дезорієнтацію, дуже часто відхід від професійних канонів.
Однак і вигоди влади від такого специфічного стану сьогоднішньої української журналістики – короткострокові. Це не убезпечує "регіоналів" навічно. Так, критична журналістика нині не здатна впливати на поточну ситуацію. Але те, що роблять поки що вільні від контролю влади медіа – це інвестиція в майбутнє, можливо не таке вже й далеке. Незважаючи на майже повне ігнорування преси владними інституціями, безслідно нічого не мине. Ніхто не знає, скільки триватиме ця дивовижна суспільна апатія, яка вживається якось із величезним невдоволенням людей. І коли в Україні станеться щось велике й позитивне, це значною мірою буде результатом інвестицій частково вільної сьогодні української журналістики.
2 
1
Коментарі
1