– А на Путіна порчу можеш навести? – запитую напівжартома подругу дитинства Лесю. 17 років тому вона вийшла заміж за москвича. Невдовзі після народження дитини з чоловіком розлучилася, але лишилася в Москві. В Україну приїздить до батьків.
Кілька років тому Леся вступила в секту, що пропагує віру в єднання слов'янських народів. Почала носити довгі спідниці, перестала стригтися. Під час нашої короткої розмови кілька разів повторює, що в Росії всі мудрі люди повертаються до "джерел світопізнання". Мовляв, це звільняє від негативу й агресії. Та на моє запитання про Путіна хижо вирячила очі.
– Ти справді думаєш, що він у чомусь винен?
– А ти думаєш хто?
Леся артистично підіймає долоні догори та гіпнотичним тоном видає завчений монолог, що політика – не жіноча справа. Бо ще предки називали жінку берегинею, яка має дбати про дім і сім'ю.
– И что плохого в том, что было 15 сестер-республик? – раптом переходить на російську. – Мы едины, а врагам выгодно нас перессорить.
Бачу, що дискусія марна, і швидко прощаюся.
– Тільки про політику мені в месенджер не пиши. Бо можуть бути неприємності.
Уже з Москви надсилає кілька відеороликів, у яких російські відьми й відьмаки висмоктують із пальця якісь факти, що нібито свідчать про породження хаосу в Україні.
Перед тим як заблокувати Лесю, відсилаю їй пісню "Батько наш – Бандера!"
– Я ж просила: тільки не про політику, – останнє, що встигаю прочитати перед баном.
1 
1
Коментарі