– Печу паски на фронт. Ось готова партія на 15 штучок. Зараз зроблю ще одну, – кажу кумі по телефону, щоб заохотити до спільної справи. Вона завжди долучалася до допомоги, а цього разу швидко прощається.
На Великдень шле листівку у вайбер, але на мій дзвінок не відповідає. Розумію, що сприйняла мої слова як докір. А я одразу не подумала, як її родина виснажилася фінансово за ці два місяці. Кума не працює, доглядає за дітьми. Її чоловік із початком війни теж без роботи.
Із двоюрідною сестрою зідзвонювалися щодня. На початку березня вона виїхала з дітьми в Польщу.
– Ти не уявляєш, як усі згуртувалися, – розповідаю їй про справи в рідному місті. – В понеділок відправили машину з гуманітаркою в Чернігів, а вчора – у Харків. Збираємо допомогу на передову. І наші в Польщі молодці, організовують акції на підтримку України.
Людмила погоджується й додає:
– Вибач, але ж ти знаєш, в якій ми глушині. Ось і зараз зв'язок зникає. Тому, на жаль, ми допомагати не можемо.
У Польщі родичка і справді опинилася в ізоляції. Поселилася на дачному масиві. Щоб вийти з кимось на зв'язок, іде кілька кілометрів до дороги. На роботу влаштуватися не може, бо нема на кого залишити дітей.
Днями показую 17-річній сестрі фото оберегів і пропоную виготовляти такі для наших воїнів.
– Ти, як вискочка-першокурсниця, всіх дістаєш, – не витримує сестра. – У мене сесія на носі. Тому не біси.
Невдовзі я захворіла й на кілька днів випадаю з процесу.
– Ну ти зовсім розклеїлася, – каже сестра. – А дід Микола саме запитував, де ти поділася. Хотів щось передати тобою у волонтерський центр. Мабуть, нікому більше не довіряє. Знову організовують збір допомоги для жителів звільнених міст. Годі симулювати! Гайда скуплятись, і щось віднесемо. З тебе більше толку, коли всіх дістаєш.
1 
1
Коментарі