У селі Негровець Міжгірського району Закарпаття овець стрижуть раз на рік — наприкінці квітня, перед тим як гнати їх на літо в гори. Кожна родина на селі тримає 5–7 тварин.
— Оцю звати Бєля, — показує 57-річна Олена Вайдич на овечку, яку двоє чоловіків та її 14-річний онук Михайло витягують із дерев"яного хлівчика.
Та відчайдушно пручається. Її валять на підстилку зі старого светра. Жінка гладить овечку, щоб та заспокоїлась, а тоді вже бере до рук ножиці. За якихось 10 хвилин вівцю повністю постригли. Крім того, тварині підрізали та почистили копита, бо "крепко виросли за зиму".
Коли робота скінчилася, найстарший із чоловіків пучком трави заходиться обтирати вівцю.
— Щоб росло на тобі, як трава, — примовляє він.
Потім тварина зривається на ноги і мчить до решти. Ті довго її обнюхують й не можуть упізнати.
Господиня у мішок збирає з підстилки шерсть. З кожної вівці — трохи більше шести кіло вовни.
— Оце за літо постіраю, а взимку прясти буду та в"язати, — показує мішок.
Коли всі люди в селі завершують стрижку, вівчарі збирають тварин та женуть на полонини. Традиційно це відбувається на початку травня.
Вівчарів у селі троє. За свою роботу вони беруть бринзу — овечий сир, який виготовляють під час випасу, та гроші. Скільки платять пастухам селяни не кажуть.
3 
1
Коментарі