Ігор Кобза, 56 років
Президент асоціації судинних хірургів. Зробив понад 10 тис. операцій.
Врятував 16-річного хлопця з трьома патологіями, які трапляються вкрай рідко — аневризмою у воротах нирки, коарктацією аорти в черевній порожнині, повним перекриттям лівої ниркової артерії. В Україні при аневризмі нирку видаляють, хірург її врятував. Відеоматеріал з проведенням операції надіслали до Італії для вивчення колегами.
— Тато хотів, щоб я вчився на будівельника. Здав документи на педіатрію з товаришем за компанію. Мої батьки були репресовані у Норильськ. Мама через холоди захворіла на ревматизм, отримала ваду серця. Думали, не виживе, тому дозволили повернутися додому. Хірурги від неї відмовлялися. Один сказав, що трупів не оперують. Від безвиході довелося мені маму оперувати. Після того вона прожила багато років.
Одного разу чергував на Новий рік. У паспорті одного пацієнта побачили, що у нього таке саме прізвище, як у нашої співробітниці. Зателефонували їй. Виявилося, що це її батько, якого 33 роки не бачила. У лікарні заново познайомилися.
Оперував старшу сестру Михайла Гладія, тодішнього губернатора області. Тільки почали операцію, як вимкнули світло. Стіл з пацієнткою підсунули до вікна. Щастя, що був світлий день. Пошукали ліхтарики.
Підходить удова: "Хочу подякувати, що ви так його рятували". Дає тисячу гривень. Повертаю їй. "То на ремонт відділення," — пручається.
Юрій Крісман, 69 років
Ортопед-травматолог вищої категорії. Працює у лікарні міста Рудки Самбірського району.
Практикує 36 років. З 1980-го застосовує мануальну терапію з безболісними маніпуляціями. Одного разу до нього принесли пацієнта на носилках. За півгодини вправив хребет, додому хворий ішов сам. "Чудо сталося!" — вигукували люди з черги.
— У школі мріяв, як виросту, придумаю такий апарат із двох крісел. В одне сідаю я, в інше — пацієнт. Буду відчувати, що у нього болить.
Поїхав працювати у Рудки, бо там жили старі батьки. Коли почав використовувати мануальну терапію, називали "шарлатаном". А за кілька років називали "другим Касьяном". Якось був у Києві, приїхала чорна "волга". Хтось зі столичних босів привіз до свого родича. Досі не знаю, хто такий.
Знайомі кажуть, що я навіть поза роботою людей рятую. Під час відпочинку в Одесі 7-річний Віктор тонув. Витягнув непритомного з води, надав першу допомогу. Другий раз на Шацьких озерах 12-річна дівчинка була синя. Ледь відкачали.
Сину Андрієві було 5 років, коли взяв його на роботу. Привезли мельника без кисті правої руки. Довелося пришивати. Малий сидів на кріслі в операційній. Як вийшли, каже: "Татко, ти йому добре зробив. Тільки багато крові пустив".
Хотіли його на юридичний віддати.
Не послухав, тепер працює ортопедом-травматологом в обласному госпіталі інвалідів війни та репресованих у Винниках.
Галина Курило, 44 роки
Завідувач хірургічного відділення Львівської міської дитячої лікарні.
"У синочка в 10 місяців діагностували кісту. Курило поставила правильний діагноз "на око" за кілька хвилин. Хоч до цього ми робили не одне УЗД і обстеження. Операція пройшла успішно й усе швидко загоїлося. Вона — лікар від Бога", — пише на одному з форумів "вдячна мама". Курило оперує новонароджених із вадами розвитку.
— Малою часто хворіла на застуди, ангіни, грип. Коли потрапляла до лікарні, думала: "Як виросту, стану лікарем. Усіх дітей вилікую так, аби вони більше ніколи не хворіли".
У медінститут не брали без досвіду роботи. Після школи працювала санітаркою, медсестрою. Тоді дізналася, що для п'ятьох львів'ян є місця в медінституті в Оренбурзі — вступила. Два роки поспіль була Ленінським стипендіатом. Згодом перевелася до Львова, ближче додому.
Першою пацієнткою була 2-річна дівчинка з двома гематомами. В операційну пішла зі старшим хірургом. Хвилювалася, але все зробила правильно. Тепер знаю, як з молодого хірурга зробити доброго фахівця. Цілодобово він має бути завантажений роботою.
Вісім років тому оперувала дівчинку із серйозною вродженою вадою. Дитину називали інвалідом. Тепер вона спортсменка.
Перед школою колишні пацієнти приходять на огляд. Усіх впізнаю по батьках. Колекціоную їхні фотографії. Маю до операції, після та перед школою. Робочий день триває з 9.00 до 21.00. Батьки пацієнтів часто телефонують уночі. Навчилася спати, як пожежник.
Василь Савчин, 52 роки
Завідує опіковим відділенням міської лікарні №8. Щороку виходжує 400-500 пацієнтів.
П'ять діб не спав, коли рятував 11-річного Андрія Царинського з Долинівки Сколівського району. Дитина мала 80% опіків тіла. Плакав, коли пацієнт помер у Бостоні.
— На вулиці, де я ріс, бути лікарем вважалося модним. Вісім сусідів вивчилися в медінституті. Я й собі туди вступив. Вчився в інтернатурі, як привезли молодого пацієнта з апендицитом. Завідувач сказав його оперувати. Разом зі мною пішов в операційну. Не допомагав, лише поглядав.
10-річний Степан Зубач з Яворівського району палив сміття бензином, у нього загорівся одяг. Тулуб та кінцівки були повністю спечені. Переніс 24 операції, 80 наркозів. Але малий дуже хотів жити — ніколи не вередував, чемно виконував усі вказівки. Два місяці тому приходив за довідкою на військкомат. Серце тішиться — молодий, здоровий.
Лікувати опіки важливо в перші два дні. Якщо за цей час коштів не знайшли, на третій вони не потрібні. Потім думаєш: знав, як допомогти, вмів, але не зміг урятувати.
На стінах ординаторської висять малюнки маленьких пацієнтів. Малюють олівцями, фломастерами, фарбами — кому що батьки принесуть. Он намальована киця, песик, папуга. Лікарів не малюють. Видно, не хочуть про хворобу згадувати.
Нещодавно завітав молодий чоловік з Івано-Франківщини. Весь наш лікарський колектив запросив до себе на весілля. Чотири роки назад ми його лікували. Потрапив зі 70 відсотками опіків. Правда, на забаву не пішли. Ми ж не родичі.
Ігор Шевців, 55 років
Дев'ять років очолює Жовківську райлікарню.
Виходжує хлопців з ревматоїдним артритом, яких лікував Андрій Слюсарчук — Доктор Пі.
— У школі дуже любив біологію та хімію. Брав участь в олімпіадах. Школу закінчив з однією "четвіркою" з англійської мови. У восьмому класі захотів стати лікарем. Батьки дуже тішилися, що я перший з родини піду в медицину.
На перших вступних до інституту не добрав балів. Рік пропрацював вантажником на торговій базі. Вчився зі своєю дружиною. На шостому курсі у нас народилася старша донька. Обрав напрям "хірургію", бо хірург одразу бачить результат своєї праці.
В інтернатурі оперував пацієнта з апендицитом. Це був лейтенант міліції. Як виписався, прийшов до мене у формі з квітами. Потім за рік зробив 90 таких операцій.
Скерували на роботу в Рава-Руську міську лікарню. Завідувач хірургічного відділення захворів на жовтуху тяжкої форми. Головний лікар, хірург за фахом, був у відпустці. На мене все звалилося. Тоді додому не їздив, ночував у лікарні. Коли став головним лікарем, перестав оперувати. Хірургія не терпить простоїв. До хворого треба часто навідуватися. Його не можна залишити на день-два.
У лікарні виходжували дівчинку, яка після аварії півроку пролежала у комі. Вона була наче рослинка. Потім відкрила очі, заговорила. Нещодавно зустрів — не впізнав. Здорова, гарна, вийшла заміж.
Від вдячних пацієнтів бережу картини. Один подарував фотоальбом Львова, інший віддячив ручною роботою на склі.
Лікарі також хворіють. Сьогодні ходив на консультацію до пульмонолога. Медиків відчуваю інтуїтивно. Буває, якогось усі хвалять, а я відчуваю: не мій лікар. Доньки вирішили продовжувати династію. Старша — хірург-офтальмолог лікарні швидкої допомоги у Львові, молодша — стоматолог. Інколи сідаємо за домашнім столом і починаємо говорити про пацієнтів.
Лілія ДУХ
*Рейтинг склали за опитуванням
пацієнтів, підраховували
вдячні відгуки на інтернет-форумах
2 
1
Коментарі