Колишній упівець 84-річний Юрій Микольський в селищі Славське Сколівського району збудував криївку. Нині власноруч прокладає підводний хід до сховку воїнів Української повстанської армії.

Дерев"яна хата Микольського розташована на пагорбі неподалік гори Політехнік. Чоловік живе сам. При вході в обійстя на високій жердині висить червоно-чорний прапор. На хвіртці записка: "У вихідні екскурсія в 17.00. Приходити вчасно".

Будівництво криївки чоловік розпочав 2004 року.

— Помагали пластуни та молодь зі студентського братства. Спасибі. Але потім десь пропали — і пластуни, і студенти. А роботи тут ще ой як багато, — сплескує руками Микольський. — Відтворював усе з власної пам"яті. У сорокові роки довелося довго пожити в таких криївках.

Підходить до кладки із дровами. Відмикає ключами потаємний хід до схрону, заходить у кімнату 3 х 4 м.

— Велике діло — конспірація, — веде дід. — Колись у криївці було добре декілька ходів мати, аби можна було втекти. Тут можна зайти зверху — де люк, я там смерічку невелику посадив. А ще через дровітню і під водою можна потрапити всередину. Підводний хід якраз доробляю.

Підносить важку ляду в кутку кімнати. У підлозі проритий метровий в ширину вихід на зовні до криниці. Зсередини, за півтора метра, видно глиняне дно колодязя. Води небагато. На довжину ходу протягнутий шнурок із нав"язаними вузликами та закріплений до гака. Завдяки ньому упівцям легше було потрапити всередину.

— То не важко, я й сам більше десяти разів так пролазив. Там води достатньо, аби бути мокрим. Тому в чистому лазити не раджу, — запевняє пан Микольський. — Із тої кринички ще треба глину вичерпати, глибшою зробити, аби води було більше. Бетонні круги поставити. А так то все готове. Не поспішаю. На Покрови відкриватиму цей хід.

На стінах висять макети кулемета Шпагіна, рушниці та пістолета. Поряд стоїть ящик з-під німецьких фаустпатронів. За столом сидять гіпсові манекени головнокомандувача УПА Романа Шухевича та зв"язкової головного проводу Організації українських націоналістів Галина Дидик. У кутку — останній командир УПА Василь Кук у військовій амуніції при краватці.

— Пригадую, прийшли з майбутньою дружиною подавати заяву на одруження саме в день виборів до Верховного Совєта. Нас не хотіли реєструвати, доки не переконалися, що ми проголосували, — із сумом в очах промовляє дід. — А жінка із РАГСу мені сказала про смерть Романа Шухевича. Не хотів вірити.

 Ця друкарська машинка з криївки на Волині, — киває в бік стола. — НКВДисти знайшли сховок і закидали його гранатами. Вдалося врятувати оце розп"яття Христа, якому граната відірвала руку, — показує на стіну. — І друкарську машинку "Континент", на якій Галина Дидик друкувала накази Шухевича.

Посередині кімнати стоїть "буржуйка". Димар зовні замаскований під зламане дерево. Палили в пічці вночі або в туман. У безвітряну погоду стояв вояк і шинеллю розвіював дим.

На стіні прикріплена радіостанція. Поряд гасова лампа.

— Цей гамериканський передавач упівці відбили в Армії Крайової, а лампа служила добрим індикатором вентиляції. Якщо гасла — віддуха, або ще говорили люфта, несправна, — пояснює краєзнавець.

На вихідних Юрій Микольський проводить безплатні екскурсії туристам.

— Тут були і німці, і росіяни, і з інших континентів, — виходить із криївки. — Казали гості з Німеччини, що в них усередині ще стоїть страшний крик "Партізанен". Боялися вони нас.

Про свою родину Юрій Микольський розповідати відмовився. Після війни в ГУЛАЗі він не сидів. Очолював лабораторію машинобудування при "Львівській політехніці".

×