За 2 км від села Сировари Зборівського району Тернопільської області, дорогою на Несторівці, часто чіпляється блуд. Увечері до урочища Озеро люди стараються не ходити.
78-річна Тетяна Хоркун виховала п"ятьох дітей. У жінки 14 правнуків і дві праправнучки. Любить розповідати, як колись заблукала.
— Я очерет біля озера жала, — каже Тетяна Хоркун. — Не мала чим палити. У хаті по стінах мороз був. Ми з чоловіковою сестрою солому носили з-під скирти. Ішли вже ввечері, близько одинадцятої, сніг падав. Я ішла добре, а Стефа потрафила в інший бік і казала, що то я блудила. Ми змучені прийшли додому серед ночі. Блудили там люди не раз. Кричали, кликали на допомогу, аж до села було чути. Палили солому, щоб знайти дорогу. Але не всі признаються. Бояться, щоб не сміялися з них. Мій брат-небіжчик під Бзовицею гонив коні на ніч. Привиділося, що русалки купалися.
Старожили Сироварів розповідають і про Гай-долину, де, за пророцтвом, мають закінчитися всі війни світу. І про церкву, яка разом із людьми провалилася під землю, і ще про всілякі дива.
— Стефа з сусідкою Ганною Еллінською якось були на буряках, — веде далі Хоркун. — Досапували рядки, аж почало смеркатися. Бачили, як від озера ішов якийсь пан у капелюсі з паличкою. Потім раптом кудись зник.
Кажуть, що тут під час служби Божої в селі колись давно провалилася церква разом із людьми. Пастухи донедавна чули, як у долині гуде дзвін. Тепер там городи. На місці дзвіниці стоїть хрест. Люди шукали за тим дзвоном, але не знайшли. Є кілька версій того, що церква потонула. Або провалилась у підземну шахту, або в озеро на березі якого, напевне,стояла. Новій сироварівській церкві нині 250 років.
— На цьому місці у 60-х роках замерзли чоловік і жінка, — розповідає житель сусідніх Яцківців, син Тетяни, 45-річний Ярослав Хоркун. — Вони пізно поверталися додому з сусіднього села. Довго їх шукали, а знайшли аж навесні, коли зійшов сніг. Уже ворони тіло клювали. Там було колись озеро. Навіть я пам"ятаю. Раніше воно було велике і глибоке.
Тут у 70-х будівельники викопали кістяк велетенської людини
— Під час війни у нас проходила лінія фронту, — пояснює Тетяна Хоркун. — Там навіть німці зблудили і почали бити своїх. Танками їхали по солдатах. Увесь сніг був червоний уздовж дороги. Деякі солдати без ніг і рук лежали під тими танками, а німецький офіцер ще дострілював живих. Неможливо було дивитися. Потім вони опам"яталися.
Ярослав Хоркун два роки намагався переконати археологів, що у Сироварах є дивне поховання. Він провів нас до будинку, де, за розповідями селян, у 70-х роках будівельники викопали кістяк велетенської людини.
— Копали фундамент і добули скелет. Майстри міряли ногу, вона сягала їм аж до паху. Але закопали назад, — каже Ярослав, показуючи поросле бур"яном поле біля крайньої хати. — Односельчани попереджали того господаря, щоб не ставив хату, бо тут був старий цвинтар.
У цьому будинку, на в"їзді до села, проживає родина Зваричів. Вони переїхали з Яцківців. Біля хати ми застали господиню 32-річну Ганну Зварич.
— Ми кілька років тому проводили газ, — розповідає жінка. — Чоловік копав рів, і за 5 метрів від хати здибали кості людські. Навіть ногу людини добре видно було. Чоловік їх закопав у тому рові. Коли купували хату, нам ніхто нічого не казав. Кажуть, тут поховали людей, які померли під час холери.
Навесні археологи обіцяють розпочати розкопки. Припускають, що у Сироварах може бути два могильники й одне поселення.
— Більше сотні поховань я розкопав, але велетнів не знаходив, — зауважує директор дочірнього підприємства охорони археологічної служби "Подільська археологія" НАНУ Богдан Строцень, 48 років. — Але те, що тут знайшли скелет, вірю. Було би добре знайти могильник, скоріше всього, періоду Черняхівської культури. Навесні будемо шукати. Мені подобається, що в Сироварах цінують свою історію й намагаються докласти всіх зусиль, щоб про їх місцевість дізналося якомога більше людей. Я вірю, що тут був скелет, але решта — все легенди, ще одне джерело для вивчення нашої історії. Що ми знайдемо в Сироварах, важко сказати.
Галюцинації можуть викликати природні гази
— Таке явище, як блуд, у природі трапляється, — каже професор, завкафедри фізичної географії Тернопільського педуніверситету Йосип Свинко, 73 роки. — Можуть бути різні причини. Є люди, які часто блудять, а дехто — ніколи. Найчастіше блудять там, де є підземні тріщини, що сягають 15–20 метрів. Це так звані геопатогенні зони. Їх відчувають тварини. Недаремно у нову хату спершу пускають кота. Наші діди-прадіди ставили ліжка лише там, де вночі спав кіт.
Розломи в земній корі вивчає наука еніологія. Методом біолокації можна шукати розломи, підземні ходи, порожнини. У давнину люди використовували лозу, перш ніж копати криницю, будувати церкву чи хату. Нині вчені використовують рамки, маятники. Якщо нічого незвичайного немає, то маятник чи рамка не крутитиметься. Якщо люди живуть, де є розломи кори, вони хворіють і швидко вмирають. Коли у таких місцях прокладені дороги, там часто трапляються аварії. Такі місця є по всій земній кулі. Не секрет, що аварії часто бувають, коли дорога пролягає по могильнику.
Різні аномалії трапляються у заболочених місцях. Із боліт виділяються природні гази, що можуть викликати у людини галюцинації.
5 
1
Коментарі