Львівський бомж Богдан Куземський, 60 років, сьому зиму зустрічає просто неба. Колись мав сім"ю, квартиру, роботу, але часто заглядав у чарку. Дружина не витримала такого життя і вигнала чоловіка на вулицю. Куди піти? Богдан вирішив замешкати в підсобному приміщенні під"їзду.
Щозими міліцейські зведення рясніють повідомленнями про смерть осіб без імені й місця проживання. Зима — лиха пора для безпритульних.
— Як викручуюся? Випрошую у колишніх сусідів одяг. Щоб не померти з голоду, збираю пляшки, макулатуру на смітниках. Деколи підробляю двірником, — розповідає Богдан, стоячи біля вагончика "Карітас" на вулиці Науковій. Сюди він приходить щодня за безплатним обідом. Якраз сьогодні для тутешніх бомжів до гарячого дають гречку з підливою, булочки та чай.
— Минулого року мало ніг не відморозив, — продовжує бомж. — Куди подітися, не знаю. Розповідали про якийсь притулок під Львовом. Там нібито дають харчі, нічліг.
Годі навіть приблизно уявити, скільки людей перебиваються у львівських підвалах і на горищах. Як холоднішає, в опіковому відділенні 8-ї клінічної лікарні чекають на пацієнтів з обмороженими кінцівками. Безпритульні становлять 95 % жертв переохолодження.
— Вони ж не сидять на місці, — пояснює начальник міського управління соцзахисту Ганна Ямброс, 50 років. — До кінця року плануємо відкрити нічліжку при шпиталі імені Шептицького. Із міського бюджету фінансуємо притулок "Оселя" — будинок для безпритульних.
Безпритульні становлять 95% жертв переохолодження
"Оселя" розташована у Винниках, за 10 км від Львова. Насправді це звичайнісінька сільська хатина. На подвір"ї крутиться песик, у загоні порпаються кури. У грудні тут замешкало 12 чоловіків і жінок, яких зазвичай називають бомжами. Розпорядниця дому, голова громадської організації "Спільнота взаємодопомоги" 35-річна Олеся Саноцька розповідає:
— Ми створили "Оселю", вивчивши роботу з безпритульними у Польщі. Підготували свій проект і виграли грант Світового банку. Відтоді все й "закрутилося".
На кухні біля плити пораються дві жінки. Вони заклопотані хатніми справами, тому шкодують, що не мають часу подивитися улюблений серіал. Ніна Михайлівна, 69 років, розповідає про свою долю. Її історія схожа на десятки інших: почала випивати, аферисти вициганили документи на квартиру.
— Була гарна квартира в центрі Львова на вулиці Лесі Українки. Мене переселили в меншу, а потім прийшли люди з документами на неї... Так опинилася на вулиці, — розповідає Ніна Михайлівна. — Була осінь, я попросилася в наркологічну лікарню, аби перезимувати. Там познайомилася з Олесею. Тут мій дім, мої діти.
З "Оселі" нікого не виганяють. За словами пані Олесі, безпритульні можуть залишатися тут довічно. Невдовзі добудують нові приміщення. Постояльців побільшає.
— У нас, як у сім"ї, всі можуть жити стільки, скільки хочуть. Одним, аби стати на ноги, треба кілька місяців, іншим — роки, — каже Олеся Саноцька.
Вийшовши з "Оселі", почали рахувати: у шпиталі імені Шептицького перезимують 20 безпритульних, іще 12 небораків — в "Оселі". Просто неба залишаться сотні львів"ян. Зокрема й наш знайомий Богдан Куземський.
2 
1
Коментарі
1