62-річного Ігоря Вадзюка в селі Лучка на Тернопільщині називають Академіком. Тракторист перечитав усі книжки в сільській бібліотеці. Знає напам"ять чималу частину "Кобзаря". Часто цитує українських і зарубіжних класиків. У церкві прислуговує дяком. Незважаючи на гострий розум і гарну пам"ять, за радянських часів не зумів здобути освіти. Ігоря вважали дитиною ворогів народу.
На подвір"ї Вадзюків вітаюся звичним "Доброго дня!". Господар зустрічає ніби насторожено.
— Слава Ісусу Христу! — різко відповідає. — Чому ви кажете "Добрий день"?
— Щоби день був добрий, — кажу здивовано.
— Неправильно! "На здоров"я" пішло від того, що колись давно діти Гіппократа шукали панацею, від якої людині ставало б легше. Знайшли горілку, а тепер із нею борються. Це ви й самі знаєте, навіщо буду вчити, — махає рукою. — Так само й "Добрий день". Коли заходите до чиєїсь оселі, кажіть: "Мир вам!" — так Ісус учив. А коли Його розіп"яли, то в них став добрий день — це від того пішло.
На обійстя виходить дружина Ігоря. 62-річна Марія Петрівна 30 років працює бібліотекарем у сусідньому селі Миролюбівка. Там близько 3800 книжок.
— Чоловік усі перечитав, — каже пані Марія, витираючи руки об фартух. — Кожну книжку додому приносила, а він читав і читав. Минулого літа багато літератури одержали — 100 книжок. Він і їх перечитав. У селі вже повмирали всі, хто раніше до бібліотеки ходив. Хіба діти читають — їх у школі заставляють.
— Із ким з односельців найбільше спілкуєтеся? — звертаюся до Вадзюка.
— Із жінкою — кому я більше можу відкривати таємниці? — відповідає він.
Приносить дві книжки з літньої кухні.
— Григорій Сковорода, — показує сіру. — А ось Біблія. Це найголовніші для мене книжки. Там істина на кожен день життя. Люблю також журнал "Перехід ІV".
— А зарубіжну літературу читаєте?
Мене навіть у комсомол не приймали
— У нас був увесь Дюма, — говорить пані Марія. — Ви, напевне, змерзли. Ходімо до кухні.
Вадзюки живуть із донькою, яка працює у селі землевпорядником, і чотирма онуками. Зять поїхав на заробітки до Англії, в Манчестер.
— Уже десять років минуло, як сина поховали, — зітхає господиня. — Що поробиш — така воля Божа.
Запрошує присісти.
— Знаєте, мій батько Степан за польського уряду закінчив торговельний технікум, — каже Вадзюк. — Мама Михайлина займалася домашнім господарством. А дід був стражником оцієї дороги, що біля хати. Її Цісарською називають, бо за Франца Йосифа побудували. Йде від Микулинців до Мишковичів. Дід мене всього навчив. Розказував, що води в Конопківці та ці болота використовували ще дружинники, яких присилала княгиня Ольга. Вони лікували рани, які не гоїлися, бо печеніги вмочували стріли в дохлятину. А ще казав, що християнство в нас було на 100 років раніше.
Читати та писати Ігор навчився в п"ять років.
— Мій батько з сусідньої Миролюбівки, а женився у Лучці. Мамин брат був в УПА. Через це 1950 року, після останнього бою, батьків судили. Маму забрали на саме Вознесіння. Батька пізніше, бо був на фронті. Поніс через три місяці їй передачу й не повернувся. Аж із Воркути написав, із шахти. Маму в Салехард на лісоповал вивезли. А мене з 3-річним братом Григорієм до Миролюбівки забрали бабця й дід. Жили у них до 1956-го, доки батьки не повернулися.
Вадзюк пробував вступити до Бережанського технікуму механізації та сільського господарства.
— Мене навіть у комсомол не приймали, бандерою називали, — розповідає чоловік. — Як я міг учитися? Ходив до вечірньої школи в Микулинцях. У восьмому класі запізнився на екзамен з української мови та літератури, бо працював прицепщиком. Вибрав хутцем білет "Роль поета в поемі Лесі Українки "Давня казка". Почав відповідати словами поетеси: "Не поет, хто забуває про тяжкі народні рани, щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани?" Учителька дуже здивувалися, що у вечірній школі є такі учні. Але вчитися мені не випало. Знаєте, у нас не люблять сильних і розумних людей.
Ігор Вадзюк уже 50 років заробляє на життя трактором "МТЗ-82". Односельці часто просять його зорати город.
— У Лучці кажуть, краще старшого порада, ніж молодого робота, — показує руки Ігор. — Сільський дядько мусить усе вміти. Усе сам роблю, ніяких майстрів не прошу. Раніше мав два комбайни — зерновий та бурячний. А ще трактор — коли я був удома! До другої ночі копав буряки.
— А читати коли встигали?
— Ночами, доки не засинав. Якщо не було книжки цікавої чи свіжої газети, етикетки на продуктах перечитував.
— А якби здобули освіту, ким стали би?
— Людиною, — коротко відповідає Вадзюк. — Бо все інше — суєта. Головне, щоби Бог від мене не відвернувся. Соломон був мудрим і багатим, але нічого в нього не вийшло. А я знаю, що в мене є охоронець. У критичних ситуаціях відчуваю його захист.
2 
1
Коментарі