Минулої суботи понад шість тисяч греко-католиків вирушили вулицями Львова. Кожен тримав у руках червоні лампадки – в пам"ять про мучеників за віру. Коли процесія дійшла до церкви Преображення Господнього, люди запалили білі свічки — символ Воскресіння. Саме парафія Преображення в жовтні 1989 року першою заявила про повернення до УГКЦ.
Рівно через 60 років від часу приєднання до Російської православної церкви в Архікатедральному соборі Святого Юра усі владики Києво-Галицької Митрополії відслужили Архієрейську Божественну Літургію.
— Настав час, коли треба осмислити те, що сталося, — підсумував історичні події кардинал Любомир Гузар, 72 роки. — А не тільки згадати. Треба зробити історичний підсумок, подумати, чого нас навчив цей псевдособор, спланувати, як і куди нам іти далі.
Усе почалося, коли у Львів прийшли радянські війська
Чи не єдиний нині живий свідок ліквідації УГКЦ — бібліотекар Греко-католицької семінарії Львівської архієпархії отець Микола Пристай. У поминальній ході він участі не брав — вік не дозволяє. У свої 96 отець Микола пережив арешт і 40 років заслання.
— Усе почалося ще в квітні 1944 року, коли у Львів прийшли радянські війська. Тоді знищили дах духовної семінарії та частину корпусу. В тому числі і мою кімнатку, — згадує отець Пристай. — У музей семінарії вривалися люди у військовому і виносили, хто що міг. Я закликав не рухати експонатів, і мене послухали. Правда, один офіцер попросив залишити собі іконку. Донині шкодую, що відмовив.
Отець Микола разом із тодішнім главою УГКЦ митрополитом Йосипом Сліпим мешкав у кімнатах Святоюрського храму. Час від часу ночував у семінарії. Якось уночі до них зателефонували і повідомили, що в Митрополичих палатах обшук. Ще через деякий час він дізнався, що Сліпого заарештовано. Йшов 1945 рік. Почалася ліквідація Греко-католицької церкви.
— У семінарії переживали страшний переполох, — каже отець Пристай. — Вранці зібрали всіх префектів (помічників ректора. — "ГПУ") і полковник Алексєєв заявив, що Духовна академія і семінарія вже не існують. Перед цим ми змушені були віддати печатки. Семінаристів розділили на дві групи: молодших відправили додому, а старших — до війська в Білу Церкву.
Після закриття семінарії отець Микола пішов працювати бібліотекарем у медінститут. Одночасно відправляв літургії в селі Лисиничах біля Львова. Про майбутній псевдособор, на якому збиралися ліквідувати УГКЦ, дізнавався з газет і радіо.
Старших семінаристів відправили до війська
— Це був ганебний собор, який формально поклав кінець нашій Церкві, — не може стримати емоцій зазвичай спокійний отець. — Він неканонічний, на ньому не було жодного греко-католицького єпископа. Усі вони на той час уже були заарештовані.
Отець Микола Пристай каже, що у сучасній літературі, що висвітлює псевдособор, багато помилок. Там згадуються особистості, які не брали участі у приєднанні до Російської православної церкви. Наприклад, згадують отця Романа Логінського, який не має жодного відношення до псевдособору.
— Я разом із Логінським вчився у Стрийській гімназії. Ми були хорошими друзями. Ця людина не була зрадником, — стверджує священик. — А людям просто задурювали голови. Брехали навіть, що Шептицький та Сліпий — німецькі агенти.
Як організовували псевдособор
Cправу "приєднання" УГКЦ до Московської Патріархії радянська влада намагалася робити руками самих греко-католиків. У 1946 році колишній настоятель храму Преображення Господнього у Львові отець Гавриїл Костельник очолив "ініціативну групу священиків". До неї увійшли отці Гавриїл Костельник, Михайло Мельник та Йосиф Пельвецький. Двох останніх терміново висвятили на православних єпископів.
На псевдособорі зібрали 216 священиків. Багатьох з них просто залякали, декому навіть не казали, куди везуть. Перед голосуванням на сніданок усім учасникам собору дали по сто грамів "водки" і двісті грамів вина. Про цей факт згадує церковний історик з діаспори Богдан Боцюрків.
3 
35413
Коментарі