Коля, Саша, Юра, Борис, Денис, Віталій, Давид, Данило — сини 42-річних львів"ян Софії та Віталія Афанасьєвих. Є ще донька Соня — шостою народилася. Зараз їй 15 років. Дівчинка мріє про сестру. Але десятою дитиною Афанасьєвих, яка має народитися через два місяці, схоже, знову буде хлопчик. Усі разом живуть у старій двокімнатній квартирі. Ані купити нове житло, ані стати на житлову чергу львів"яни не можуть.
— Раніше це була чотирикімнатна квартира, в якій жили три сім"ї: тітка Віталія, ми і ще одна жінка, — розповідає Софія. Вона на 8-му місяці вагітності. На ній теплий светр, довга картата спідниця. На голі ноги взула хатні капці. — Та жінка свої дві кімнати залишила онукові. Після її смерті онук їх продав. Тепер тут зробили офіс для однієї фірми. Без нашого дозволу в коридорі поставили перегородку. Ми навіть не знаємо, кому скаржитися.
— Уже викликали людей з райадміністрації, — долучається до розмови Віталій. — Сказали, що ми не можемо стати на житлову чергу через перепланування квартири. Хочу викликати ще санстанцію, пожежників, аби подивилися, у яких умовах ми живемо: сонце до хати не потрапляє, зверху затопили. Зберу всі потрібні довідки й надішлю мерові Садовому. Проситиму квартиру без черги. Якщо і міська, й обласна ради відмовляться допомогти, напишу до Києва. Має ж бути якийсь порятунок.
У квартирі мало меблів, потріскані стіни. По двох кімнатах розставлені чотири ліжка та один диван.
— Наймолодшому скоро буде чотири роки. Він біля мене спить, тут, — господиня показує на дерев"яне дитяче ліжко, закидане ковдрами та подушками. — Як маленьке народиться, доведеться якийсь диван купити, бо всі вже не поміщаємося. Спимо по двоє. Лише Соня спить сама на розкладному кріслі.
Коли востаннє в квартирі робили ремонт, подружжя вже й не пам"ятає.
Чоловік працює у "Віденській кав"ярні" швейцаром
— Немає грошей. Чоловік працює у "Віденській кав"ярні" швейцаром, а я з дітьми сиджу. Нема на кого їх залишити. Може, якби пішла на роботу, то до цього часу мені б дали звання Матері-героїні. Недавно по радіо передавали, що таким матерям Ющенко машини роздавав.
— Ти граєш у магазин? — перебиває маму наймолодший Данилко. Він такий же білочубий, як і брати. Не дочекавшись відповіді, поспішає до інших дітей. Ті бігають по хаті босоніж, галасують.
— За Данилка ще до літа отримувала 95 гривень. Тепер маємо лише допомогу від держави як малозабезпечена сім"я — 1217 гривень кожного місяця. Вистачає хіба що на їжу. Але ми тепер так не бідуємо, як колись. Раніше, коли ще жили в Берестечку з моїми батьками, біда була страшна. Чоловік не мав роботи, а діти зовсім малі були. Два тижні їли лише пісну пшеничну кашу. Потім Віталикові у Львові запропонували місце на автозаправці. По 10 грн за день платили. А як влаштовувався у "Віденську кав"ярню", то за останні гроші купили йому нову сорочку та штани. Якби на співбесіді не мав такий гарний вигляд, то, певно, не взяли б.
Господиня запрошує на кухню. Розповідає, що старші сини Коля і Саша навчаються в лісотехнічному інституті на механічному факультеті. Обоє на першому курсі.
— Минулого року на їхню спеціальність був малий набір — вдалося поступити задурно. Вечорами читають багато, щось конспектують, а малі спати хочуть, світло кажуть вимикати. Мусимо одне одному трохи поступатися.
У кухні до однієї стіни прикріплений старий умивальник, біля іншої стоїть шафа. Навпроти вікна — невеликий столик. На ньому велика металева миска салату з редьки, каструля з макаронами, пляшки з молоком. На дверцятах холодильника скотчем приклеєні два аркуші — розклад чергувань.
— Тато розписав, чия черга прибирати, їсти варити. Працюємо по двоє — я сама ради не дала б. Буває, одне одного заміняємо. А ви б бачили, як до школи всі збираються. Доки повстають, понаїдаються. А хлопчиська вредні. Давид ніяк не хоче вставати. Каже, на нього подушка тисне.
Недавно Афанасьєви купили стару пральну машину і морозильну камеру.
— Як не було машинки, вставала о 4-й ранку, щоб обіпратися. А в камері ягоди заморожую. Зараз це мої єдині вітаміни.
Варити їсти, як і прати, Софія мусить щодня. Наварює всього потрошки, аби догодити кожному.
— Одні люблять борщ, інші — суп, а решта взагалі рідкого не їдять. Шість літрів борщу на два дні вистачає. Вареники всі люблять. Але їх часто не робимо — задовго. Хіба як чоловік удома. Він каже, що тут головне — правильно покомандувати, і робота піде швидко.
На нову квартиру чекають із 1970-х років
— Сумніваюся, що Афанасьєвим дадуть квартиру без черги, — каже працівник відділу планування житла Львівської міської ради Марія Сенів, 51 рік. — Сімей з такими проблемами надто багато. Загалом на житловій черзі у Львові 1200 багатодітних родин. Усі вони мають від трьох і більше дітей та потребують покращення житлових умов. Є такі, в яких по 8 дітей живуть в одній кімнаті. Дехто з них стоїть на черзі ще з 1970-х років. А нових будинків у місті майже не будують.
2 
1
Коментарі