62-річний Віктор Дрик із села Довговоля Володимирецького району на Рівненщині та його 54-річна дружина Надія у середу повернулися з Києва. Вони їздили на прийом у Секретаріат президента. Три тижні тому їхня донька Вікторія, 32 роки, з чоловіком Олексієм, 29 років, та 7-річною внукою Богданою втопилися у річці Горинь біля села Нетреба.
Подружжя Дриків приїхало до Рівного о другій ночі і провело ніч у машині під вікнами кабінету губернатора. У залі облдержадміністрації Надія Григорівна перебирає пальцями жалобну хустку. Віктор Олександрович заспокійливо гладить дружину по руці.
— Олег почувається вже краще. Фізично він здоровий, але лікарі кажуть, що пережив глибокий психологічний шок, — розповідає бабуся.
17 червня батьки 6-річного Олега святкували День медика — Олексій Герасимчук працював техніком-рентгенологом у Володимирецькій райлікарні. Вікторія була вихователькою у дитячому садочку "Казка". У неділю опівдні вони влаштували пікнік на березі річки Горинь далеко за селищем.
Доки батьки смажили шашлики, Богдана зайшла в річку. За два кроки від берега оступилась і зникла під водою. Мати з криком кинулась за нею. Течія миттєво затягнула жінку у вир. Олексій стрибнув за дружиною, але за мить і його поглинула вода.
Олег стояв на березі. Кидаючись у річку, батько крикнув йому: "Стій там і не лізь у воду!".
За деякий час хлопчик узяв батьків мобільний телефон і пішов у поле. Там натрапив на косаря. Літній чоловік здивувався, що робить дитина посеред поля.
— А мої батьки щойно втопились. І сестричка теж, — сказав Олег.
Косар не повірив, але пішов за хлопчиком до вогнища. Побачив, що сліди обриваються на піску біля самої води.
Чоловік ніколи не користувався мобільним, але зумів набрати перший-ліпший номер в адресній книзі. Повідомив про трагедію і попросив вислати допомогу.
Рятувальники приїхали наступного ранку, але тіл шукати не стали. Мовчки постояли на березі, покурили і поїхали назад.
Підшукали дуже заможну й відому родину в Києві
— Горинь — підступна ріка, має три сильні течії. Сьогодні є під ногами дно, а завтра — яма з виром, — виправдовується начальник обласної аварійно-рятувальної служби на водних об"єктах Анатолій Якимчук. — Там глибина чотири метри, вода каламутна. Я не наважився пустити водолазів у річку, щоб шукати тіла Герасимчуків. Водолази теж загинули б!
Донька й мати випливли у понеділок. Течія віднесла їх за два кілометри. Мертвого Олексія витягли з води колишні однокласники.
Ховали Герасимчуків у закритих трунах. Усі витрати на похорон взяла на себе районна лікарня. Олега забрали до себе дідусь із бабусею.
Під час візиту Віктора Ющенка до Острога голова Рівненської обласної держадміністрації Віктор Матчук розповів йому про трагедію. Президент пообіцяв допомогти й дотримав слова.
— Хлопчикові підшукали дуже заможну й відому родину в Києві. Та потім вирішили, що найкращими опікунами будуть рідні дід із бабусею, — каже голова Володимирецької райдержадміністрації Володимир Ткачук, 51 рік. — Опікунство оформили за один день.
Благодійники зібрали для Олега півмільйона гривень. Гроші поклали на його особистий рахунок у банку. Витратити їх хлопець зможе у 16 років — тільки-но отримає паспорт. Доти житиме на відсотки, які щомісяця зніматимуть його опікуни.
— Донька із зятем жили у "времянці" і мріяли про власний будинок. Навіть позичили 2600 гривень у банку на його будівництво, — розповідає Надія Григорівна.
Щоб скасувати борг, губернатор зустрівся з головою обласної філії "ПриватБанку" Василем Власенком. Банкір погодився списати кредит.
Компанія "Енергоатом" і Рівненська АЕС подарували Олегові двокімнатну квартиру у місті Кузнецовськ — воно за 15 км від села Довговоля. Ордер та ключі від нового помешкання хлопчик отримає 24 серпня, у День Незалежності. Він житиме разом із бабусею і дідусем. А в їхній хаті залишиться молодший син Анатолій із дружиною. Старший Олександр із жінкою і трьома дітьми мешкає в селищі Рафалівка Володимирецького району.
Віктор Матчук подарував Олегові велосипед та м"яку іграшку-ведмедика.
— Онук дуже зрадів і трохи відійшов від шоку. Два дні вчився їздити на велосипеді, — розповідає Віктор Олександрович.
— Нам було дуже важко. Але таке враження, що з нами переживала вся країна, — каже Надія Григорівна. — Дзвонили й писали зовсім незнайомі люди. Співчуття і допомогло нам пережити горе.
3 
1
Коментарі