— Купила позавчора сукню на Добробуті, на весілля в ній піду. Віддала 600 гривень. Довго думала, чи брати, бо не подобався довгий шлейф ззаду. Такі вже давно не модні. Але вирішила, що ліпшої за такі гроші все одно не знайду. А хвіст кравчиня відріже, — каже 30-річна львів'янка Христина Манько. У примірочній ательє "Горгани" на просп. Шевченка одягає рожеву атласну сукню.
— За роботу маю заплатити 50 гривень, — каже. — Мені швачка сказала, щоб я більше по базарах не ходила. Ліпше купити тканину, придумати фасон — і в ательє. Пошили б мені зразу, як належить. Наступного разу так і зроблю.
— Та що ви, в ательє пошити — то дорого, — відказує студентка 19-річна Олена. — Я от принесла спідницю переробити. Треба замок вставити і підкладку пришити. На фурнітуру дала 20 гривень, за роботу — 60. Та за 80 гривень на базарі можна нову купити.
— Та можна, але буде така, що раз виперете — і викинете. Хіба якщо пощастить у магазинах на розпродажі щось якісне купити, — долучається до розмови 23-річна Ольга Шевчук. — А тут собі тканину добру підберете — то й носити будете, доки не потовстієте. Моя подруга купила собі в Києві гарні штани — темно-зелені, із цупкої тканини, з кишенями накладними, заклепками. Віддала за них 450 гривень. Я шукала такі по магазинах у Львові — не знайшла. Вирішила піти в ательє. За два метри тканини дала 250 гривень, за ґудзики, заклепки, замочок — сотню. Принесла швачці штани подруги, і та за тиждень пошила такі ж. За роботу 180 гривень узяла. Штани обійшлися в 480 гривень. То може й не дешево, але вони ідеально сидять на фігурі, і тканина, і колір той, що я хотіла.
У Львові працюють близько 50 ательє. 10 розміщені в центрі міста. Через брак замовлень більшість перейшли із пошиття на ремонт одягу.
У двох великих приміщеннях "Горганів" працюють 20 майстрів, із них двоє — чоловіки. Біля робочих місць, завалених нитками, відрізками тканин, висить багато вживаного одягу.
— Зараз мало шиємо. Наші шевці хіба ремонтують і перешивають речі, — каже директор ательє Василь Романюк, 83 роки. — У день мають по 5–10 замовлень. Це раніше купити нічого не можна було — дефіцит. Люди по блату діставали тканини, шили в нас. А зараз турецького, китайського одягу повно. Правда, воно все недолуге якесь. Люди часто речі з базару до нас несуть. Підшити підкладку, звузити рукави, вкоротити чи подовжити сукні, спідниці. А штани — то кожен другий до нас підрубити несе. Останнім часом приносять одяг і з секонд-хенду. Люди купують штани, кофти, блузки за пару гривень. Але такі, що вже не модні або по фігурі не лягають. Хочуть перешити. Платять нашим швачкам 30–40 гривень, і мають нову, недорогу обновку.
Романюк каже, найчастіше одяг в ательє замовляють пошити жінки 40–50 років. Зазвичай із нестандартною фігурою, яким важко підібрати речі в магазині. Найчастіше просять пошити костюми — піджаки зі спідницями.
— Хороша тканина коштує від 100 гривень за метр, на костюм іде 2,5 метра. Пошиття обійдеться в 250 гривень, — каже Романюк. — Ціна за роботу залежить від різних факторів. Це і категорія майстра, складність фасону та фігури клієнта. На огрядних жінок, із нестандартною фігурою, важче шити. Має місце і тканина. Із шифоном і велюром складніше працювати, ніж із бавовною чи ситцем. Ціна готових речей і пошитих майже однакова, але речі з ательє прослужать довше.
2 
1
Коментарі
1