Я тричі зустрічав Новий рік у поїзді. Вперше — п"ять років тому. Тоді на першому курсі університету затягнув здачу залікової сесії до останнього дня року. 31 грудня по обіді прийшов на вокзал за квитком додому на Рівненщину. Касирка люб"язно спитала, у якому вагоні і на якій полиці запропонувати мені місце.

Був тоді єдиним пасажиром у вагоні. Проте десь за годину до півночі прийшла дівчина у біло-сірій кролячій шубці. Сіла навпроти мене. Їхали мовчки. Вона в"язала шкарпетки, а я читав нудну книжку про НЛО. І заснув.

Вона в"язала шкарпетки, я читав нудну книжку

Розбудив мене голосний сміх. Рівно опівночі. Якийсь чоловік підсів до моєї сусідки познайомитися. Повз плацкарт туди-сюди ходили веселі, обвішані гірляндами провідники. Я злився, бо вони заважали підслуховувати розмову тих хлопця і дівчини. Він постійно жартував, називав її волинякою. І щоразу вибачався, бо так у нього вдома називають недолугих людей. Дівчина голосно сміялася. Я зійшов із поїзда близько третьої ночі. Ті молоді люди поїхали далі. Ішов додому й думав про них. Чомусь дуже хотілося, щоб вони одружилися. Було б як у казці. Чи кіно. Зустрічати Новий рік у поїзді довелося ще двічі. Востаннє — торік. Людей було багато, усі місця в купе зайняті. Сусіди лягли спати за годину до Нового року. Я лежав на верхній полиці і згадував тих двох. Захотілося побачити їх, спитати як справи. Сказати, що без них у поїзді нудно.

×