"Люди п'ють калієві препарати, щоб полікувати серце. А в нас є природні каїнітові ванни — і ніхто нічого не робить, щоб облаштувати купальні", — каже Іван Костів, 62 роки, директор Науково-дослідного інституту галургії в місті Калуш на Івано-Франківщині.
Міська влада Калуша розпочала рекультивацію Домбровського кар'єру. До 2007 року тут видобували калійно-магнієві солі. Відходи виробництва — ропу — зливали у відстійники-хвостосховища. Після зупинки заводів кар'єр теж заповнився цією рідиною. Аби не допустити прориву засолення прісних вод, розсоли з відстійників трубопроводом відкачають у Домбровський кар'єр. Його законсервують і укріплять стінки. Утвориться солене озеро.
— Влада обов'язково має цим скористатися. Бо ж вода в цьому озері — лікувальна. Концентрація солі — 400 грамів на літр води. Справжнє мертве море! — говорить Богдан Яковина, 47 років із Калуша. Він працює приватним адвокатом. Понад 20 років кілька разів на тиждень приїжджає на територію промислової зони купатися. З Іваном Костівим мріють, аби на території кар'єру створили бальнеологічний курорт.
У суботу їдемо з ним до Домбровського кар'єру. Він на третину заповнений водою бірюзового кольору. Глибина водойми — 80 м. Поряд росте сосновий ліс.
Богдан Михайлович заходить у воду, лягає спиною на поверхню.
Концентрація солі — 400 грамів на літр води
— Класне відчуття, — сміється. — Під тобою така глибина, а ти лежиш на воді, як поплавок, і не тонеш. Це через велику концентрацію солі. Наприкінці 1980-х я працював на заводі інженером. Після роботи всі старші чоловіки стрибали в ропу. Її тоді відкачували з кар'єру в спеціальні басейни. Спочатку було страшно — це ж хімічні відходи! Але вийшов із води — ніяких язв, шкіра гладенька. Потім я почав вивчати властивості цих розсолів і зрозумів, що при такій високій концентрації солей жодна хімія в рідині не розчиниться. Її там просто нема. 2002-го вилікував невралгію хребта. Лікар казав обов'язково робити блокади, а я інтенсивно покупався кілька тижнів — і все!
Два роки тому Яковина возив проби води на дослідження в Одеський інститут мінералології.
— Там ахнули від її складу, — розповідає. — Вона нічим не відрізняється від Куяльника і набагато краща за ропу в Солотвино на Закарпатті. Наша сіль — каїнітово-бішофітна, тобто, крім натрій-хлору, містить ще й калій і магній.
Богдан веде півкілометра до іншої водойми.
— Дно цього озера має гідроізоляцію, яка не дає ропі нікуди просочуватися, — заходить по пояс у воду. — Це вже готовий басейн для курорту. За метрів 50 звідси є ще один такий.
Занурює руку й дістає чорну багнюку.
— Це вже утворилися лікувальні грязі, — намащує собі лікті, коліна, спину. — У мого знайомого всі пальці були покручені від поліартриту — після кількох процедур із грязями вирівнялися. Усі ранки після грязей заживають, як на собаці. Ще за радянських часів знали властивості нашої солі. Її фасували по 2 кіло і продавали як морську за 30 копійок. У санаторіях до неї додавали хвою і робили хвойно-каїнітові ванни. У нас сама природа про все потурбувалася. По золоту ходимо, а не бачимо цього.
— Я не проти курорту. Сам неодноразово піднімав це питання. Але для цього потрібно провести серйозні наукові дослідження на рівні Міністерства охорони здоров'я. У нас на це фінансування немає, — каже заступник міського голови Василь Петрів, 52 роки. — Нам тільки на рекультивацію треба 87 мільйонів гривень. А з бюджету поки що надійшло тільки 12.
3 
1
Коментарі